Вісім місяців змішаного навчання в гімназії №110

Гімназія 110, що в Південному мікрорайоні, розпочала змішане навчання ще 1 вересня. Ось майже весь навчальний рік, як учні мають змогу ходити до школи. SODA відвідала укриття, перевірила умови навчання та вимоги безбар’єрності

110-та гімназія знаходиться на самому краю Запоріжжя. Якщо дивитися на південь, то далі неї лише паркувальний майданчик. Але з інших трьох сторін простора та доглянуту територію школи обступають багатоповерхівки. Через, що відчуття кінця міста відразу зникає.

На ґанку школи ходять жваві діти. Зараз перерва і до того ж перезмінка. Навчання у молодших класів закінчуються, а учні середньої ланки тільки прийшли. 

Ми спускаємося широкими сходами в укриття. В найпершому коридорі понад стінкою рядком стоять лави. Цей і ще інший коридор передбачені для цивільного населення у разі повітряної тривоги.

Водить приміщеннями та розповідає про всі тонкощі проєкту директор школи Аркадій Демченко.

Особливий акцент він ставить на перегородках та мультимедійних дошках, яких тут могло і не бути.

– Раніше укриття гімназії не мало перегородок. Та тепер велике приміщення поділене на навчальні аудиторії. Класи оснащені мультимедійними дошками та камерами.

Таким чином учні мають змогу увімкнутися онлайн, бачити викладача та дошку. 

Гімназія 110 взяла участь у проєкті, тому в цьому році в укритті з’явиться ще одна навчальна аудиторія – комп’ютерний клас.

– На це фінські донори виділили півтора мільйона гривень. Ремонтні роботи планують провести влітку, щоб не заважати навчанню, але і встигнути до 1 вересня.

Вимоги безбар’єрності

Для людей з інвалідністю в гімназії передбачені умови безбар’єрності. Щоб потрапити в укриття встановлений електричний підіймач. Всі таблички дублюються шрифтом Брайля. Хоча і знаходяться на висоті недоступній для дітей.

Облаштована окрема вбиральня з поручнями, широким проходом, дзеркалом під нахилом. Однак місця для маневру на кріслі колісному замало.

Також проєктом передбачена кімната для усамітнення. Тут діти можуть гратися, побути в тиші. Тут може працювати психолог та логопед. Для останнього в цій кімнаті знаходиться логопедичне дзеркало для відпрацювання правильного положення і руху губ.

З меблів в кімнаті сухий басейн, шафа, бульбашкова колона та безкаркасні меблі. Нашу увагу привертає дивна конструкція, що нагадує медузу з довгими щупальцями. Як ми потім дізналися – це світловий дощ.

– Оце особистий простір для дитини, – показує Аркадій Григорович та вимикає світло. Медуза підсвічується м’яким, приємним білим світлом. – Якщо дитина відчуває якийсь дискомфорт чи ще щось, то туди заходить. Так формується особистий простір.

Центр надолуження освітніх втрат

В школі з 9 до 5 працює Центр надолуження освітніх втрат. Якщо не знати куди потрапив, то спочатку здасться, що це комп’ютерний клас. Парти виставлені в три ряди та на кожній по ноутбуку.

– За проєктом тут повинно бути два т’ютера, вони так називаються. Один т’ютер працює в першу половину дня, інший в другу. Один був мій вчитель, інший не мій. А зараз обидва вчителі мої. Звісно, у кого є можливість працювати в першу зміну чи в другу. 

Головна ціль центру в тому, щоб дитина, в якої немає вдома можливості підготуватися до уроків, мала свій куточок з ноутбуком та інтернетом.

– Звісно, зранку дітей мало приходить. Може хтось приходить, бо не хоче сидіти на уроці або немає можливості дистанційно займатися вдома. А в другій половині учнів більше. Будемо відвертими, дистанційне навчання не настільки ефективне. Тому діти потребують додаткової підтримки.

Спортивний майданчик відкритий для запоріжців

Школа має простору територію. Від головного входу розходяться алеї вимощені новою плиткою. Довкола висаджені молоді дерева, рівненько підстрижені кущі. А близько посаджені ялинки нагадують чотирьох говірких подруг.

Найбільшу частину шкільного двору займає спортивний майданчик: столи для настільного тенісу, бігову доріжку та стадіон.

– Стадіон почали робити до повномасштабної, – розповідає директор гімназії, прогулюючись з нами подвір’ям. – Ворота до майданчика відкриті для місцевих з 6-ї годин до 10-ї ранку. Хто приходить побігати, хто на тренажери. А влітку тут скільки людей!

Не дивлячись на пронизливий вітер, на вулиці сяє сонце. Через що червоний колір покриття здається ще насиченішим, наче новий. Однак пройшовши далі, бачимо, що доріжку попсував уламок БПЛА. Аркадій Григорович на мить засмучується, та потім махає рукою: «Це все нічого. Зробимо! Залатаємо!».

Враз на вулиці стає холодніше і починає йти сніг. Білий лапатий сніг на фоні зелені виглядає дуже неприродно. А нам ще й холодно. Ми поспішаємо назад. 

Звісно, учні в укритті позбавлені можливості дивитися у вікна. Бо зараз би біля вікон вмить виросли діти-грибочки зі смартфонами в руках. Однак реалії війни навчили цінувати в першу чергу безпеку.