Три місяці навчання в підземній школі №88: як триває освітній процес

Першу підземну школу на базі школи №88 відкрили в грудні 2024 року. SODA побувала на уроках та розповідає, як триває освітній процес в школі-укритті, скільки учнів навчаються очно та умови для дітей з особливими потребами

По доріжці вздовж паркану йдуть хлопці, років 18, розмовляють про своє. Побачивши своїх колишніх двох вчительок, вони хутко біжать до них, наче знову школярі.

– Ми хочемо до вас в школу, – кричать вони вчителям, які виходять з воріт школи. Вчителі повертаються, привітливо окликують хлопців по іменах та заводять розмову.

– До нас в школу? – з щирими посмішками питають вони. – Та вже своїх дітей до нас приведете.

Від воріт школи, по території і за 7 метрів під землею тут панує відчуття дружби, підтримки, доброти. Відчуття, що потрапив у велику родину та затишний дім. Дім, в який знову хочеться вертатися.

Шкільний двір, місце де знову відчуваєш себе школярем

Велика шкільна територія нагадує великодню писанку. Кожна ділянка доглянута та причепурена. Тут дитячий майданчик: вифарбуваний та з чистим піском. Вздовж новозведеного паркану галявина з травою та ранніми весняними квітами. Понад школою нагрітий сонцем велетенський камінь «Захисникам Запорізького краю».

До воріт веде алея високих старих дерев, що вишикувалися, мов вартові школи.  А поруч з майданчиком висаджені рядком берізки. Молоді та тендітні, наче і самі учні.

– Кожен випускний клас висаджує берізку. Традиція. Їх у нас було 9. Коли будували підземну школу, їх викорчували, ми – пересадили. Тепер їх 6. – прогулюючись територією школи розповідає Людмила Іванівна Златова, директорка школи. 

Цій школі вона присвятила 30 років свого життя. І ладна розказати історію всього, що є, і всього, що в планах.

– Ось тут думаємо посадити троянди, там петунії. – показує рукою на вспахану чисту ріллю.

Ще півроку тому тут був довгий та глибокий котлован. Зараз же під землею вирує безпечне освітнє життя, а на поверхні скоро чорноту землі вкриють барвисті квіти та трав’яний килим. І не лишиться сліду він нещодавнього будівництва. 

Наче і не під землею

Ми спускаємося сходами в підземну школу. На четвертий рік війни кожен запоріжець побував не в трьох і не чотирьох укриттях. Кожен раз, спускаючись, супроводжує гостре відчуття незахищеності, війни та страху. Саме розуміння спуску в укриття створює тривожність: скоріше б вийти на свіже повітря.

Тут же атмосфера інша. Якісне освітлення рівномірно освітлює коридор. Спокійні кольори, висока стеля, широкі сходи рятують від тиснява та паніки, не дають відчути, що ми спускаємося глибоко під землю, що ми взагалі прямуємо в укриття. Наче йдемо звичайними сходами, просто немає вікон. І наче не війна на дворі зовсім.

Таких прольотів декілька. Далі протирадіаційні двері. Людмила Іванівна відриває їх і на нас накочується лавина дитячих голосів та звуків. Тут вирує життя, дитинство. Троє хлопчаків грають в настільний теніс. Хтось сидить на дивані у лаунж зоні. Проходячи повз, з нами всі вітаються. Ми потрапили як раз в перезмінку, в обід. У молодших класів закінчуються уроки, а старші щойно прийшли, поки з рюкзаками.

Всі стіни вифарбовані в приємні кольори, двері насиченого жовтого. Поруч з кожними дверима прописано шрифтом Брайля назва кабінету.

Через кожні 10-15 метрів на стінах прикріплені роздруковані вірші та портрети українських класиків. Де-не-де невеличкі книжкові полиці з книгами.

– Давайте зайдемо, – Людмила Іванівна відкриває двері до найближчої аудиторії. – Добрий день, дітки.

Кожен раз учні встають та чемно вітаються. Якби у клас зайшов хтось, хто вчився у школі років 30 тому, подумав, що тут готують науковців чи космонавтів: аудиторії оснащені великими екранами, ноутбуками, інтерактивними дошками, принтерами, загальною системою оповіщення, камерами для проведення уроків онлайн.

– Дітям і додому не хочеться йти. Кажеш їм, що кінець уроку, а вони засмучуються, – ділиться з нами вчителька. – Говорять, що коли урок онлайн, то час тягнеться дуже довго. А коли приходять на уроки, то час швидко пролітає, бо у них є зацікавленість.

В аудиторіях, крім стендів з цитатами українських класиків, що знайдуться в кожній звичайній українській школі, висять цитати сучасників. Наприклад, Валерія Залужного та Сергія Жадана. Серед них є і цитата Кузьми Скрябіна. Таке собі переплетіння поколінь, дух народу, що продовжується в новому і новому поколінні українців.

Умови для дітей з інвалідністю

– Для діток, які не можуть самі підійматися сходами, в нас є ліфт, – Людмила Іванівна натискає кнопку. 

За короткий час перед нами відкриваються двері нового ліфту з поручнем.

Також окрім звичайних туалетів, є туалети для дітей з особливими потребами. Їх у підземній школі двоє. Є унітаз, рукомийник, душ, поручні. Також кнопка виклику чергового, на випадок, якщо учню треба допомога.

600 учнів, укриття для всіх та гуртки

– В середньому в школу ходять 600 учнів, – говорить Людмила Іванівна. 

– Чи потрібен був час після відкриття підземної школи, щоб почало ходити стільки дітей?

– Ні. Ще коли школу тільки будували, батьки ходили та питали, коли добудують. Коли відкрилися, то дуже швидко почали діти приєднуватися до очного навчання. 

На ресепшині сидить чергова. Вона слідкує за порядком та відкриває двері. На моніторі видніються записи з камер спостережень. Це дає змогу контролювати аби ніхто зайвий не потрапив на територію школи та самого укриття. 

Та якщо оголошується повітряна тривога в укриття можуть спуститися батьки та самі містяни. Для цього їм відведена окрема аудиторія. 

Окрім уроків, в школі діють різні гуртки: 3D-моделювання, дитячий фітнес, гурток, на якому діти малюють та роблять вироби своїми руками. Як каже директорка, скоро з’являться ще нові.

А там, на поверхні, Запоріжжя прокидаєтеся від холодів. Дерева розпускаються ніжним, запашним цвітом, радують око ранні весняні квіти. Але покидати школу-укриття, на диво, не хочеться. Через високотехнологічну вентиляційну систему, навіть коли коридори та класи заповнені учнями, задухи не відчувається. Навпаки, хочеться лишитися. І головне, учням теж. І добре, поки вони тут – вони у повній безпеці. А це справжня розкіш для Запоріжжя.

---

Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту “Реальна відбудова: Аналізуємо відновлені об’єкти Запоріжжя”, що реалізується в межах субгрантингового компоненту проєкту “Контроль витрат на відновлення”, який реалізується за підтримки Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Сода” і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу. Проєкт “Контроль витрат на відновлення” впроваджують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО “Технології прогресу”