Рятівне коло після повернення: історії ветеранів, які знайшли собі нове хобі
Цікаве хобі – один зі способів адаптації ветеранів до цивільного життя після повернення з фронту. Воно може стати не лише «рятівним колом», а й згодом перерости у власну справу. Саме це й сталося з нашими героями. SODA поспілкувалася з Олексієм, Юлією та Сергієм та готова поділитися з вами історіями, що надихають
Олексій Гонтар: повернення до занять спортом та проведення просвітницьких заходів для молоді
Раніше Олексій Гонтар служив у третій штурмовій бригаді. Під час проходження служби він почав вести власний телеграм-канал «Канапа» про історію та культуру. На початку січня 2025 року був списаний через уламкове поранення лівої руки та променевого нерва.
Повернувшися до цивільного життя, чоловік відновив заняття спортом та продовжив розвивати свій канал.
– Подумав, чому б не проводити якісь заходи від нього(ред.-телеграм каналу). І в травні провів перший.
Це була лекція, присвячена Українській революції 1917-1921 років від Олексія. Вона зібрала чимало запорізької молоді.
Окрім цих двох захоплень, його найважливішою підтримкою є близькі люди: родина, друзі і кохана дівчина. На думку Олексія, перемога залежить від кожного з нас, тож він закликає усіх допомагати ЗСУ, наближаючи перемогу донатами або волонтерством.
– Дехто вважає, що після поранення та інвалідності життя зупиняється. Я ж прагну довести протилежне: життя триває! Моє життя не втратило яскравості, воно насичене та активне.
Юлія Матвієнко: фермерство та виготовлення ковбас і тушкованки
Раніше Юлія Матвієнко керувала меблевим виробництвом, а згодом долучилася до ЗСУ ще до початку повномасштабного вторгнення.
Там жінка була снайперкою і можливо б не повернулася до мирного життя, якби не завагітніла двійнею.
– Важкувато бігати вагітною в броніку та касці. Коли по тобі стріляють, ти вже не дуже бойова одиниця. Тобі погано, ти втрачаєш свідомість.
Повернувшися, жінка захопилася новим хобі – розведенням курей. Усе почалося з простої зацікавленості, а згодом це захоплення переросло у повноцінне фермерство.
24 лютого 2022 року Юлія разом із своїм чоловіком записалася до ТРО, проте через місяць жінка повернулася додому.
– Ми домовилися з чоловіком, що хтось має воювати, а хтось – бути з дітьми.
Після повернення, почала відновлювати ферму. І долати нові виклики, наприклад, відключення світла. Щоб втриматися на плаву, Юлія почала робити ковбасу та тушкованку в автоклаві, а ще – продавати живу птицю тим, хто живе в приватному секторі.
Цього року вона відкрила крамницю м’ясних виробів «Мамина ферма».
Щодо планів на майбутнє, то Юлія найбільше прагне втримати свій бізнес, працювати попри все і давати людям робочі місця.
Сергій Собержанський: записування пісень та виступи у пабі
У квітні 2022 року актор Сергій Собержанський залишив театр та вступив до Збройних Сил України. Спочатку він служив у 82 бригаді третього окремого батальйону, а потім у 80 бригаді «Галицькі леви». Чоловік встиг побувати майже на усіх напрямках. У березні цього року його визнали непридатним до служби у десантно-штурмових військах та перевели в тил.
– Коли перевівся, сказав собі, що за 3-6 місяців маю зробити щось, що я дуже давно хотів зробити.
Повернувшись, Сергій почав записувати власні пісні та давати концерти, а ще заснував Мистецький центр ветеранів, де ветерани можуть займатися творчістю в компанії однодумців.
Сергій майже одразу зв’язався з власником студії звукозапису Shining Music Олександром Ількаєвим та записав свою першу пісню за віршем Василя Стуса «Чого ти ждеш?». Зараз він записав чотири пісні, які можна послухати на його Youtube-каналі SOBER, а також зробив кліп на пісню «Кохаю, кохаю» разом зі знайомими з Дому актора. Наживо його пісні можна почути в мікропабі Sober.
Мистецький центр ветеранів Сергій відкрив зовсім нещодавно. Офіційно його зареєстрували 18 червня. Станом на зараз вже підписано кілька меморандумів про співпрацю та заплановано декілька спільних проєктів. Найперший проєкт має початися вже 23 серпня. В майбутньому до організації планують запрошувати не лише ветеранів, а й їхніх родичів.
Поки що чоловік не встиг втомитися від роботи, адже він ще не до кінця призвичаївся до теперішнього шаленого темпу свого напівцивільного життя. А навіть, якщо він колись і втомиться, то все одно не зможе все кинути, бо на його пісні та виступи чекають інші люди.
– Це вже потрібно не тільки тобі одному, а й іншим людям.
Дехто вважає, що культура зараз не на часі. Проте Сергій із цим не згоден.
– Вона не те, що на часі, вона потрібна. Вона була, є і буде потрібна. Це саме те, за що ведуться бої, за нашу ідентичність, за нашу культуру, за нашу віру в те, що ми будемо жити те життя, на яке ми заслуговуємо.
Усі три історії – різні, проте однаково мотивують та надихають. Вони – приклад того, як можна підтримати себе після повернення з фронту. Сподіваємося, що таких історій буде тільки більше.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».