Новий навчальний простір під землею: як працює укриття гімназії №104

SODA продовжує досліджувати шкільні укриття – місця, де навчаються діти й водночас знаходять захист містяни. Цього разу ми завітали до гімназії №104, яка відкрила двері для учнів лише місяць тому. Як воно виглядає зсередини, яке обладнання використовують і яка історія стоїть за цією школою – розповідаємо далі

– Тоді ми працювали в старій, довоєнній 22-ій школі. Як почали будувати цю 104-ту, ми вже знали, що сюди перейдемо. У нас більшість колективу будувала цю школу і до цього часу тут працює. Насипали, будували, потім меблі тягали, все тут облаштовували, – згадує часи 30-літньої давності директорка школи Валентина Леонідівна. – Наче вчора це було.

В 1990 році школу №104 відкрили. Валентина Бондар спочатку працювала завучем, а в 1995 році очолила заклад. Хто б міг уявити, що через 3 десятиліття, у 2024 році, їй доведеться будувати класи в укритті. Пліч-о-пліч з будівельниками вона проєктувала безпечне місце для дітей, щоб у новому часі знову зберегти для них головне – спокій, навчання, дитинство.

Укриття: планування та простір

З 15 квітня гімназія №104 розпочала навчання в змішаному режимі у дві зміни. Облаштувати цей підземний простір вдалося завдяки підтримці ЮНІСЕФ. За кошти організації тут встановили систему примусової вентиляції, оновили електромережу, облаштували нові санвузли та знизили рівень підлоги. Також для комфортного навчання будівельники зробили перестінки.

Першою аудиторією зі входу є актова зала. Тут проводять заходи, дивляться фільми. У разі повітряної тривоги зал також слугує безпечним простором для мешканців мікрорайону.

Наступне приміщення обладнали під спортзал. Простора кімната дозволяє проводити заняття з фізкультури. Оскільки школа 101 оснащена сучасними спортивними тренажерами та іншим інвентарем, в укриття спустили два тренажери. Надалі планують встановити ще.

Затишні навчальні аудиторії оснащенні дошками, фліпчартами, регульованими партами та стільцями.

– До 1 вересня планується поповнення матеріально-технічної бази. Встановимо мультимедійні дошки. Вони в нас є, треба лише спустити та під’єднати.

Окрім робіт в навчальних аудиторіях, влітку планують розширити дитячі майданчики та встановити тенісні столи.

Умови безбар’єрності

Підземний навчальний простір гімназії №104 спроєктовано з урахуванням потреб усіх учнів – зокрема дітей з інвалідністю. Тут облаштовано санвузол для маломобільних людей, зручні підйоми між приміщеннями, а один із виходів оснащено електронним підіймачем для крісел колісних.

Окремий простір відведено для ресурсної кімнати, лікувальної фізкультури й логопеда-дефектолога. Тут працюють із дітьми, які потребують додаткової підтримки.

– До нас приходять батьки, оглядають укриття, знайомляться з умовами – їм подобається, – розповідає директорка Валентина Леонідівна. – Вже є діти з інвалідністю, які з 1 вересня планують приєднатися до нашої школи. У кожному класі працює асистент вчителя. Вони супроводжують дитину протягом усього навчального дня.

Їдальня та гардеробна: комфорт у деталях

Не кожне шкільне укриття в Запоріжжі може похвалитися окремими просторами для гардероба та харчування. У гімназії №104 це стало можливим завдяки великій площі підземного приміщення.

Щоб не займати місце в класі вішаками проєктанти виділили одну вузьку кімнату для гардероба. А в їдальні, хоч і не великій, вмістилися декілька столів та лави, мікрохвильова піч, великий нагрівач води та рукомийник.

– Ще на етапі проєктування я мріяла, щоб в укритті була невеличка їдальня. Дякую будівельникам, вони врахували наші побажання, прислухалися.

Тепер діти мають кімнату, де можуть перекусити чи випити чаю. Такі деталі створюють відчуття нормального шкільного життя.

Пам’ять росте під вікнами школи

Поруч із головним входом до гімназії – рядочок гібіскусів. Їх висадили не просто так – це жива пам’ять про випускників, які загинули на війні. Зараз їх п’ятеро. П’ятеро військових, які колись бігали цими коридорами, стояли в шкільній лінійці, а тепер їх імена навічно залишилися у пам’яті школи.

– Ми хочемо, коли вони вже трішки розростуться, з них форму робити, обрізати, зробити кругленькими. Мріємо ще встановити тут лави, – ділиться з нами планами директорка.

Поки що біля клумби стоїть старий трафарет. Пожовтілий, вицвілий. Але вчителі вже готують новий, красивий, постійний.

– У нас досить велика їдальня. Оце вікна всі, – директорка показує на 5-6 вікон першого поверху. – Це їдальня. Своя кухня, свої печі. Пиріжки як пекли, по всій школі тягнувся запашний аромат. Це ще до війни…

Цього року минає 30 років, відколи Валентина Леонідівна очолила школу. Вона провела крізь ці стіни тисячі дітей – і в мирі, і тепер, у війні.