Запорізька вишита сорочка: історія знищення та відродження

Жовті й коричневі відтінки, що символізували степи й поля, вважаються характерними для запорізької вишитої сорочки. Та цей факт ми знаємо радше як результат досліджень. Більшість автентичних зразків не збереглися – їх знищили репресії, депортації на чужину, геноцид та навішування дешевих кітч

З давніх часів Запорізький регіон був однією з головних «цілей» Російської Імперії. Процес знищення ідентичності регіону торкався не лише мови та історії, а й наших орнаментів, кольорів, що «стиралися» – з тканин, з книжок, з людської памʼяті. У сьогоденні багато запорізьких вишиванок перебувають під тимчасовою російською окупацією.

Значення вишитої сорочки

Для наших предків вишита сорочка мала сакральне значення, виконувала роль оберега й зцілення. Орнаменти могли розповісти про людину все: скільки їй років, з якого вона краю, на яку подію одяглася, чим захоплюється, про що мріє і у що вірить. 

 

Саме сорочка супроводжувала в найважливіші моменти життя: народження, хрестини, сватання, весілля та навіть смерть. А також могла послужити «валютою», наприклад, сорочки обмінювали на їжу під час Голодомору. 

Окрім того, наші предки вірили в імітативну магію. Наприклад, якщо дівчина хотіла мати дітей, то вона могла одягти сорочку жінки, яка вже має велику родину – з надією «перейняти» її долю. Часто сорочки й рушники для весілля мали вишивати жінки, яким таланило у шлюбі. Матері ж вишивали сорочки не тільки на гарну долю дочок, але й для синів, щоб ті, вберегли їх в бою. 

Як Російська Імперія знищувала ідентичність запорізької вишитої сорочки 

Українські вишивані сорочки відрізняються в різних регіонах, хоча й мають схожу естетику. Це повʼязано з контекстом: розміщенням області, умовами життя, віруваннями й обрядами. Саме ці фактори вплинули на орнамент, його елементи і їхнє значення. 

Якщо говорити про Запоріжжя, то визначити орнаменти нашого регіону, майже неможливо. Притаманними кольорами для регіону були жовтий, а також різні відтінки коричневого, що символізували степи й поля. Водночас зі збережених екземплярів переважають червоні відтінки. 

Орнаменти й кольори, які збереглися, є трансформованими, вони поєднують симбіоз різних регіонів та культур. З досліджень ми можемо дізнатися, що на Запоріжжі було багато представників Полтавщини, Чернігівщини та Київщини. Відповідно вони привезли риси, притаманні для їхніх регіонів. Також частина запозичена від німецької та венеціанської вишивки. 

 

Історично це повʼязано з Російською Імперією, яка окупувала територію регіону й ліквідувала Запорізьку Січ. Щоб знищити запорізьку ідентичність запустили процеси масового переселення і заселення. 

– Сюди почали їхати українці (з інших регіонів – ред.), в першу чергу. І так само були програми по заселенню цих територій іншими націями. Зокрема, німці, угорці, греки та інші. Це програма переселення, за якою давалися пільги, кредити тощо. Наприклад, тут їм (на Запоріжжі – ред.), давалася повна свобода віросповідання. Тобто вони могли будувати свої церкви, костьоли, – розповідає, Сергій Звілінський голова Гуляйпільського відділення Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького.

Так, у 18 ст. (1770-ті рр.) на території сучасної Запорізької області побудували Нову Дніпровську укріплену лінію. Тут отримали землю в рангові дачі* відомі російські сановники, офіцери, а після ліквідації Запорозького козацтва і козацька старшина – нові дворяни. 

Водночас на Хортиці, в Хортицькому урочищі та на річці Молочній землі отримали перші іноземні колоністи – меноніти. Поруч з ними оселяли німців.

Меноніти були одними з тих, кому Російська Імперія запропонувала землю, а також звільняла їх від військової служби, давала кошти на переселення та облаштування житла. 

*Рангові дачі — земельні володіння на Гетьманщині, які надавалися у тимчасове володіння, «на ранг», тобто на час урядування як винагорода за службу і на покриття, пов’язаних з нею видатків. 

Хрестика не було 

Окрім орнаментів, ми звикли й до вишитих сорочок хрестиком, проте він зʼявився в Україні тільки у 19 столітті. Усе почалося з француза Генріха Брокара, який привіз мило й парфуми. При покупці продукції клієнтам дарували візерунки хрестиками з орнаментами. Так поширилася нетрадиційна техніка, яку прозвали «мильною» або «брокарською».

Хрестик простіший у виконанні, а тому почав витісняти автентичні техніки — гладь, виколювання, низь тощо. 

Що відображають історичні фото 

Ще однією проблемою збереження образів вишитої сорочки є відсутність їхніх фото.  Масове фотографування почалося лише на початку 20 століття. На той час, український традиційний одяг стали носили менше, водночас перевагу віддавали одягу міщанського характеру.

– Вдома носили український одяг, проте фотографуватися виходили вже в такому міщанському одязі. Бо це було модно, статусно, – розповідає, Сергій Звілінський голова Гуляйпільського відділення Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького.

Зберегти деякі фото з Запорізького регіону все ж вдалося.

Вишиті сорочки – це про й минуле, й про нові риси українського сьогодення. Наразі попри все українці намагаються не тільки побудувати нові традиції й писати історію, але й відновити та зберегти нашу спадщину. Люди, що перебувають в тимчасовій окупації ховають свої вишиванки, на нині вільних українських територіях досліджують й відроджують знищене Росією історію.