Запоріжжя, що вражало світ: екскурсія-прогулянка по пам’ятках Шостого селища

Мінімалістичні, геометричні форми супроводжуються чіткими лініями фасадів. Контраст фактур, різні типи поверхонь. Прямокутні або квадратні вікна, що огортають будівлю стрічкою, а вгорі раптово з’являються круглі отвори, які додають спорудам ритму й несподіваної витонченості. На фасадах масивні балкони та великі скляні площини, аби в приміщення проникало якомога більше світла. 

Усе це характерні риси архітектури Шостого селища, або Соцміста, зразка 1930-х років. Район і досі залишається унікальною архітектурною спадщиною, одним із прикладів течії конструктивізму в Запоріжжі

Запоріжжя починає день нечастим дощем та вітряною погодою, проте місто активно рухається в ранок суботи. Екскурсовод сьогоднішньої прогулянки Михайло Мордовськой починає свою розмову: 

– Мандрівку проведемо з більш нової до більш старої архітектури та з’ясуємо як будівлі нашого міста відображають модерн, їхній сенс і красу.

Від місця зустрічі проходимо лише кілька кроків і майже одразу перед очима постають будинки-вставки, зведені за проєктом архітектора Віталія Лаврова. 

 

Цікаво, що проспект Соборний спершу не планувався як головна вулиця міста, тому деякі будинки зведені до неї не фасадами, а ребрами. Та згодом, коли проспект набув центрального значення, виникла ідея «закрити» ці бокові стіни будинками-вставками. Спочатку планувалося створити три таких вставки, але у зв’язку з Другою світовою війною так і не вдалося побудувати останню. 

 

Обидві будівлі мають однакові розміри та схожу архітектуру головного фасаду. Для кожної характерна вхідна група з наскрізними арками, що стали визначним елементом композиції. Проте є й відмінності. Наприклад, орнаменти у верхній частині фасадів: на одному будинку зображено лілії, а на іншому присутня стилізована імітація черепиці. 

Присутніх вразив факт що своїм виглядом будинки-вставки дещо нагадують Браму Іштар у Вавилоні, зведену ще 575 року до нашої ери.

Поряд групу з 20 людей зустрічає архітектурна вертикальна домінанта у вигляді вежі Козлінера на проспекті Металургів. 

– Її ще називають «Пізанською баштою», адже через непридатність грунтів до багатоповерхової забудови вона злегка нахилилася в одну сторону, – зазначає екскурсовод.

Проходимо вздовж проспекту Металургів, звертаючи праворуч, спостерігаємо побудови з темного вірменського туфу (або ще його називають «вірменський камінь» – це різновид гірської породи гірського типу, використовується для будівництва кам’яних споруд чи як облицювальний матеріал). Нас зустрічає лікарняне містечко. 

https://drive.google.com/file/d/1xKHBXTR4iO6mzWt2aCjFWbOPBrWShOp-/view?usp=drive_link 

Його зведення почалося наприкінці 1920-х років за проєктами архітектора Лева Юровського. А складається воно з амбулаторії, стаціонару, аптеки та господарських будівель. Під час Другої світової війни амбулаторне містечко функціонувало та зберегло свій первинний вигляд, ймовірно, через те, що обидві протиборчі сторони використовували його як шпиталь. Особлива увага у спорудах була приділена природним соляріям для приймання сонячних ванн. 

– Побутувала думка, що на даху операційного залу були вікна для кращого освітлення приміщення, проте майже одразу було зрозуміло, що на практиці денне освітлення нестабільне, та створює небажані тіні, – повідомляє цікавий факт Михайло Мордовськой. 

 

Помітною та цікавою деталлю є перехід, що з’єднує на рівні другого поверху будівлю стаціонару та амбулаторії, так званий «повітряний» коридор.

Вийшовши знову на проспект Металургів, ми рушаємо далі вздовж вулиці, а згодом спускаємося на Дружній проїзд. Опиняємось у дворах житлових будинків, зведених свого часу для працівників Запорізького металургійного комбінату. 

– Ці споруди мають свою особливість. Під час первинного проєктування в них не передбачали кухонь або ванних кімнат. Логіка була така: душем можна скористатися прямо на заводі до чи після зміни, а для харчування достатньо їдальні. Але вже після заселення виявилися численні незручності, довелося переосмислювати концепцію, добудовувати, пристосовувати, – розповідає Михайло.  

Окремо привертають увагу балкони видовжені, великі за площею, але досить вузькі. Вони ніби продовжують фасад, проте радше декоративні, ніж практичні. Їхня функціональність викликає питання, але саме такі елементи додають будинкам характеру й архітектурної впізнаваності.

Екскурсовод веде групу далі стежкою вздовж житлових комплексів. Попереду постають будинки-пропілеї, що відразу привертають увагу. 

 

– Чому їх так називають? – лунає запитання з групи. 

– Пропілеї – це урочистий вхід, – пояснює екскурсовод. – У Давній Греції так називали вхід до святилища. Тут маємо щось подібне, парадний вхід до двору. 

І справді, архітектура промовляє сама за себе: колони, характерна ознака стилю модерн, створюють враження монументальності. Над перетином будинків проходить декоративний багет-стрічка, що оперізує фасад і додає йому завершеності. А лоджії закриті оригінальними екранами з великими круглими отворами, які неможливо не помітити. Екскурсовод звертає увагу та показує фото: 

– За своєю формою й композицією оформлення будинків нагадує гробницю римського пекаря Марка Вергілія Еврісака. Вона теж прикрашена подібними круглими отворами відсилка через тисячоліття до Стародавнього Риму.

Оминувши будинки-пропілеї або ж, як їх називає Михайло Мордовськой, «стражі круглого будинку», ми виходимо на просторе подвір’я. Перед нами незвичний напівкруглий будинок, одна з найяскравіших архітектурних пам’яток Соцміста. Ця монументальна споруда з’явилась у 1933–1937 роках як житловий комплекс для працівників заводу «Запоріжсталь». Будівництво працювало під керівництвом архітекторів Георгія Орлова та Віталія Лаврова. Колись у квартирах було пічне опалення, що створювало масу побутових труднощів, але згодом будинок під’єднали до централізованої системи. Сьогодні тут розташовано 468 квартир. 

 

– Я чула таку версію ніби форма будинку – це буква «С», а задум полягав у тому, щоб звести ще кілька таких будівель, які разом утворили б слово «Сталін», – повідомляє жінка з групи. Раніше вона вже поділилася, що бувала тут і її вразила площа кімнат великі, з високими стелями. 

– Так, існує така теорія. Це одна з багатьох, які вигадували, щоб пояснити форму будинку. Є ще легенда, ніби на даху мав бути майданчик для гвинтокрила. Чи правдиві ці історії невідомо, але точно одне: цей будинок досі залишається архітектурною пам’яткою нашого міста, – відповідає екскурсовод Михайло.

Група повертається на проспект Металургів, переходить дорогу і перед очима з’являється наступна архітектурна точка маршруту: будинок-блок. Масивна споруда займає цілий квартал, тож і назву отримала відповідну «блок». 

 

Зведений у 1930-х роках за проєктом архітекторів Георгія Орлова та Віктора Летавіна, цей будинок справляє враження своїм оздобленням. Саме на декоративних елементах наскрізній арці-вході та ліпнині у верхній частині архітектори робили акцент ще на етапі проєктування. Сьогодні фасади виглядають стримано, виконані в темних кольорах, але так було не завжди. У довоєнний період стіни були ретельно поштукатурені та пофарбовані у білий колір, що додавало будівлі урочистості та свіжості. Свого часу в цьому будинку розміщувався гуртожиток для іноземних спеціалістів-консультантів, які працювали на Дніпробуді. 

Раніше будинок-блок був з’єднаний з іншим гуртожитком, спроєктованим архітекторкою Ольгою Яфою. Два корпуси поєднувалися критим коридором, від якого нині збереглася лише невелика частина. Архітектори свідомо грали на контрасті: легка, біла штукатурка одного будинку протиставлялася темному об’єму сусідньої споруди, зведеної з вірменського каменю.

 

Пройшовши трохи далі, екскурсовод зупиняється біля ще одного гуртожитку. Колись будівлю проєктували із великими вітражними вікнами, проте до нашого часу вони не збереглися. За первісним планом будівля мала бути з’єднана критим переходом із клубом-їдальнею. 

 

– А ось і клуб-їдальня, – оголошує екскурсовод і вказує на Палац культури металургів. 

У 1930-х роках це був багатофункціональний простір із залом-трансформером. Приміщення легко можна було адаптувати під різні потреби: їдальня, лекційний зал, майданчик для культурних заходів або кінопоказів.

 

Завершальною локацією маршруту стає будівля Запорізького міського молодіжного центру. Її історія бере початок у 1930-х роках, коли споруду звели як квартальну пральню для робітничого району. Згодом приміщення змінило функцію і тут працювала бібліотека Шостого селища. Архітектурно будівля вирізнялася пласким округлим дахом. Оригінальна форма надавала споруді сучасного вигляду ще у довоєнні часи. 

У 2018 році розпочали проєкт реконструкції. За планом, відновили первісний плаский дах і облаштувати там оглядовий майданчик. Сьогодні молодіжний центр – це живий хаб, де відбуваються лекції, майстер-класи, настільні ігри, тематичні зустрічі. Простір об’єднує молодь, створюючи відчуття спільноти через активну участь у культурному житті міста.

 

Екскурсія добігає кінця. Погода вже давно сонячна, повітря свіже, ніби саме місто вдихнуло глибше після неспішної розмови про себе. Учасники розходяться з різними думками, але з однаковим відчуттям: у Запоріжжі є на що подивитися, чим захоплюватися і що зберігати. Місто в цей день справді розповіло свою історію голосом фасадів, балконів, арок і людей, які пам’ятають або відкривають його вперше.

Авторка матеріалу – Анна МАЙСТРО