Любов до рідного краю можна передати багатьма способами. Наталія Норка, кримчанка, яка живе у Запоріжжі, зображує на своїх картинах краєвиди любого півострову, де вона виросла, знайшла своє кохання, і який зараз, на жаль, такий недосяжний

Ми зустрічаємося з Наталею у барі «Білий налив» в центрі міста, де зараз проходить виставка її картин. Там дівчина розповідає нам свою історію. Історію про творчість, дитинство та любов до рідного Криму. 

Спогади про Крим

Народилася Наталя у Полтаві, але в три роки переїхала до Криму. Її дитинство пройшло у селі Славне, на хуторі Кошара, з бабусею та дідусем. Родина розводила овець. 

Влітку дівчинка разом із дідусем щодня ходила на море, яке знаходилося за два кілометри від їхнього села. На пляжі вони купалися, грали в карти й читали книжки. 

Закінчивши школу, вона вступила до філіалу Львівської академії інформаційно-поліграфічних технологій у Сімферополі, де вчилася на журналіста-редактора. Саме тоді дівчина познайомилася з Південним берегом Криму і почала активно досліджувати півострів.

Саме тоді дівчина почала активно досліджувати півострів.

– Я і в походи ходила, і з ночівлею, і з палатками, і на море кожні вихідні. Я була з тих місцевих, які дуже цінували свою природу, свій Крим, свою Батьківщину.

Порятунок у перші дні війни

У 2012 році Наталя зустріла коханого і переїхала до нього в Запоріжжя. А через 10 років, з початком повномасштабного вторгнення, її чоловік одразу пристав до лав військових. Вона ж лишилася вдома сама.

– Я була просто в суперстресі, не відкладала з рук телефон.

Щоб якось відволіктися, дівчина почала малювати пейзажі рідного Криму. Вона завжди гарно малювала олівцем, а в перші дні війни почала робити це масляними фарбами. 

Щоб якось відволіктися, дівчина почала малювати пейзажі рідного Криму.

Свої картини Наталя робить у двох техніках. Перша – імпресіонізм з елементами пастозного живопису. А друга – це пльонтанізм, започаткований сучасним українським художником Іваном Марчуком, який живе у Києві.

Першою картиною жінки у цьому стилі стала Місячна ніч над Дніпром. На неї її надихнула творчість художника Архипа Куїнджі. 

Першою картиною жінки у цьому стилі стала Місячна ніч над Дніпром.

Де можна побачити її картини

З часом художниця усвідомила, що хотіла б, щоб її картини побачили й інші жителі Запоріжжя. Вона почала шукати місце для своєї виставки. 

Згодом її роботи з’явилися у Центральній міській бібліотеці. Потім деякі твори виставлялися в Обласному музеї художнього мистецтва, а деякі – на інших виставках. 

А нещодавно друзі Наталі запропонували влаштувати виставку в їхньому барі «Білий налив». Тому тепер усі бажаючі можуть побачити їх там. 

Нещодавно друзі Наталі запропонували влаштувати виставку в їхньому барі «Білий налив». Тепер усі бажаючі можуть побачити їх там.

Дивлячись на пейзажі, багато людей впізнають ці місця. 

– Вони кажуть «О, це пляж Яшма, а це біля Судака. А це що, біля Коктебеля?», хоча тут тільки гори і море.

Так вона нагадує запоріжцям про Крим та знайомить їх із новими місцями. А ще – згуртовує біля себе інших кримчан, які приходять подивитися на картини.

Коли дівчина проводить виставку, то обов’язково продає декілька картин і передає всі гроші з продажу на потреби ЗСУ.

Плани на майбутнє

Наталія планує присвятити наступну серію своїх картин Запоріжжю. Вона прагне малювати їх з натури.

– Я можу виїхати кудись на Хортицю, стати на гарне місце, там де буде захід сонця, течія води, поставити мольберт і писати свою картину. 

У планах – картина з видом на острів Хортиця, де буде козацька церква, гребля та багато пейзажів з Дніпром. 

Також Наталія прагне влаштувати виставку у Міському туристичному центрі.

– Мені відмовляли два рази, але я не покидаю своїх спроб там виставитись. 

А найголовніша мрія – повернення додому коханого чоловіка, який півтора роки тому зник безвісти на фронті.

Історія Наталії Норки – це історія надзвичайного кохання до свого рідного краю та зцілення себе за допомогою творчості. Вона – гарний приклад того, як можна реалізуватися під час війни за допомогою свого таланту та улюбленої справи.

Завантажити ще...