Як хобі для заспокоєння переросло у крамничку іграшок: історія запорізького бренду Ami.fluffy.store

Анастасія Нікуліна, виїхавши з окупованого Дніпрорудного, почала в Запоріжжі не тільки нове життя, але й знайшла хобі, яке стало способом відволіктися від страшних реалій. А згодом перетворилося у власну справу – крамницю в’язаних іграшок Ami.fuffy.store.

SODA поспілкувалася з Анастасією та дізналася, як виникла ідея створити крамницю з іграшками та з якими викликами довелося зіткнутися майстрині

Після закінчення школи в Дніпрорудному Анастасія навіть не думала, що колись почне вʼязати мʼякі іграшки. Переїхавши в Запоріжжя, вона вступила в Національний університет «Запорізька політехніка» на спеціальність «Інженерія програмного забезпечення». 

При виборі професії дівчину підтримав її батько, який сам свого часу здобув освіту системного адміністратора. Його робота надихнула її обрати сферу, пов’язану з інформаційними технологіями. 

– Мене завжди цікавило програмування: писати код, створювати програми, тому я й обрала саме цю спеціальність, – розповідає майстриня.

Спокій батьків став своєрідною підтримкою

Як і більшість українців, Анастасія Нікуліна мала свої плани на 24 лютого, проте повномасштабне вторгнення змінило все. В цей час вона перебувала в Запоріжжі на навчанні.

– За день до війни ми з сусідкою по кімнаті ходили до кінотеатру, у нас був чудовий настрій. Ввечері, переглянувши новини, ми вирішили, що наступного дня зберемо тривожні валізи та придбаємо все необхідне. Але вранці я прокинулася від повідомлення: «Почалася війна». У паніці я зібрала речі й ухвалила рішення поїхати додому, до Дніпрорудного, – згадує вона.

Дівчина розповідає, що під час повномасштабного вторгнення її батьки стали для неї прикладом стійкості та спокою. На початку її дивувала їхня поведінка та згодом, спостерігаючи за ними, вона почала шукати внутрішню рівновагу.

– Мене дивувала така спокійна поведінка батьків. На вулиці лунали вибухи, війна, а тато спокійно сидів з чашкою кави, збираючись на роботу. Я подумала: Якщо вони можуть бути спокійними, то й я зможу.

Відволікатися вдавалося лише на книжки, проте новини повертали дівчину у страшну реальність.

– Цілими днями я залишалася вдома, намагалася відволіктися на книжки, але постійно читала новини. З кожним повідомленням дізнавалася, що окупували нові міста, і розуміла, що це вже зовсім поруч із нами.

Майстриня розповідає, що будинок її сім’ї знаходився на виїзді з міста, звідки було добре видно, як «Градами» обстрілювали найближчі села.

– Під час окупації мені було страшно виходити з мамою за продуктами через велику кількість російських військових. Ми намагалися залишатися вдома, і частіше за продуктами ходив тато. Особливо ми хвилювалися за нашого мера, якого викрали та катували, – говорить Анастасія.

Дніпрорудне Запорізької області росіяни захопили наприкінці лютого 2022 року. А згодом взяли в полон і міського голову – Євгенія Матвєєва. 2 роки і 8 місяців він перебував в полоні у окупантів та був закатованим. Під час останнього обміну тіло повернули Україні.

Евакуація з Дніпрорудного

9 квітня 2022 року родина майстрині виїхала з окупованого Дніпрорудного. Під час евакуації, розказує Анастасія, вона дуже нервувала: 

– Найстрашніше було, коли ми під’їхали до Василівки, бо там стояв блокпост росіян. Нас перевірили досить швидко, але я дуже хвилювалася, адже окупанти часто забирали в українців техніку, гроші та інші особисті речі. У мене з собою був ноутбук, і я страшенно переживала, бо там було все, що стосувалося мого навчання. Я їхала, міцно обійнявши цей нещасний ноутбук, і думала: «Господи, хоч би його в мене не забрали, – згадує дівчина.

Хобі як терапія та нове життя 

Вже через пів року після евакуації вона відкрила для себе нове хобі, яке стало способом відволіктися від страшних реалій. 

– В’язання для мене спочатку було лише терапією та способом заспокоїтися. Монотонна робота допомагала відволіктися від тривог та стресу, – розповідає Анастасія.

В Запоріжжі Анастасія продовжує навчання і у 2023 році активно долучається до роботи у профкомі студентів та студентському самоврядуванні НУ «Запорізька політехніка». Згодом вона починає працювати у відділі соціального захисту студентів університету, де знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком — активістом студентського самоврядування. 

Робота в університеті давала відчуття стабільності, але водночас в’язання залишалося невід’ємною частиною її життя. 

– Згодом я почала підходити до цього більш серйозно – хоча не професійно, але значно якісніше створювала вироби, –  ділиться майстриня.

Дівчина продовжувала розвиватися, пробувати щось нове, нові техніки, і з часом у неї почало виходити створювати більш складні іграшки. 

Усі необхідні інструменти та матеріали для в’язання Анастасія купувала самостійно, а техніку опановувала, переглядаючи відеоуроки на Ютубі. Її першим творінням став милий восьминіжок.

– Перший мій витвір — восьминіжок. Він був косий та кривий. Я його зв’язала на подарунок.

Підтримка близьких та власна крамниця 

Спочатку Анастасія створювала свої вироби як подарунки для рідних і друзів. Згодом вона вирішила спробувати в’язати складніші іграшки, ставлячи перед собою виклик. Це дало їй можливість не лише вдосконалити свої навички, а й знайти нові джерела натхнення для творчості.

– Коли я показувала свої роботи близьким і знайомим, вони казали: “О, круто! А зможеш зв’язати щось для мене?”. Тож я із задоволенням в’язала для них подарунки. Усі мене підтримували, – згадує Анастасія.

Особливою підтримкою для мисткині стала пропозиція чоловіка зробити з хобі крамницю з іграшками.

– Він мені запропонував перетворити моє хобі на щось більше – розвинути його так, щоб воно приносило дохід. Так в 2024 році з’явилася ідея створення крамниці, профілю в інстаграм та в’язання ще більшої кількості іграшок.

У своїй роботі майстриня використовує плюшеву пряжу, яка є гіпоалергенною та приємною на дотик. Ціна та тривалість виготовлення залежать від складності обраної іграшки. 

Відгуки замовників надихають продовжувати справу 

Дівчина зізнається, що поєднання основної роботи та підприємницької діяльності вимагає значних зусиль.

– Періодично це важко, особливо коли багато роботи. Тоді просто немає часу навіть на хобі. Але коли роботи менше, я маю більше часу, який можу розподілити, приділяючи увагу підприємництву, розвитку крамниці та іншим аспектам.

Майстриня розповідає, що рухатися далі та не кидати улюблену справу надихають відгуки.

– Мені приємно отримувати позитивні відгуки. Це дуже гріє душу. 

У майбутньому Анастасія мріє отримати ще більше замовлень та налагодити співпрацю з магазинами для постачання своїх іграшок. 

– Також я планую взяти участь у ярмарках, які проходять в Сіті-Молі. Можливо, буду виставляти свої іграшки на маленьких острівцях у торговельних центрах, які займають мало місця, але їх все одно помічають, – ділиться вона.

А людям, які починають свою справу, дівчина радить не боятися та діяти.

Знайти іграшки майстрині можна на сторінці в інстаграм Ami.fluffy.store.