14 березня Україна вшановує День добровольця – людей, які свідомо залишили цивільне життя й взяли до рук зброю, щоб захистити свою країну. SODA провела інтерв’ю з добровольцями, колишніми військовослужбовцями, щоб розповісти історії трьох цілком різних людей: чим вони жили, як знаходили в собі сили для боротьби та як складається їхня доля зараз. Детальніше – у нашому матеріалі
Не всі свята – це про квіти, цукерки та привітання. 14 березня – День українського добровольця, коли вшановують тих, хто боровся і продовжує боротися за свободу нашої країни. Це про стійкість, рішучість і жертовність. Це день тих, хто за покликом серця взяв до рук зброю, обравши шлях захисника чи захисниці. Щоб вшанувати наших героїв, ми вирішили розповісти історії трьох людей. Кожен мав власне цивільне життя, мотивацію та плани, але об’єднує їх звання добровольців.
Богдан Леденцов: раніше краще, ніж пізніше
На початку повномасштабного вторгнення Богдану щойно виповнилося 26 років. Він працював у невеликій фірмі та намагався самостійно облаштувати своє життя. Думки про службу у війську у Богдан з’явилися ще у 2014-2015 роках, але з часом відійшли на другий план. Проте 24 лютого 2022 року його вибір був очевидним – він одразу пішов до військкомату.
– Було дуже багато факторів, чому я пішов. Але була впевненість на 100%, що йти треба. І краще раніше, ніж пізніше, – розповідає Богдан.
Богдан Леденцов
Спочатку йому відмовили, порадивши повернутися додому. Проте Богдан не здався і наступного дня знову прийшов до військкомату. Зрештою, йому вдалося домовитися і потрапити до лав збройних сил. Того ж дня він отримав зброю та перше завдання.
Про своє рішення Богдан друзями не повідомив – знав, що вони намагатимуться відмовити. Мати ж підтримала його. Вона побажала удачі, попросила якнайшвидше повернутися та зібрала в дорогу сумку з їжею.
Основною підтримкою на фронті для чоловіка були побратими, які стали справжньою бойовою родиною.
– Найбільше мій моральний дух підтримував мій колектив. У нас була чудова рота: усі добровольці, більша частина – молоді хлопці. Також мало значення, що я знаходився саме там і саме в той час.
Після важкого поранення Богдан був змушений демобілізуватися. Наразі він потроху займається спортом, бере участь в громадській діяльності та підтримує побратимів. Чоловік освоює деякі нові знання та напрямки, плануючи в майбутньому повернутися до війська або працювати у суміжній сфері.
– Хотілося б сказати тим, хто воює: тримайтеся! І нехай ви скоріше повернетеся додому живими, до цивільного мирного життя.
Кирило Мірошниченко: вибір, зроблений ще давно
Кирило, другий герой нашого інтерв’ю, нещодавно демобілізувався втретє. Вперше – після строкової служби, двічі – після бойових дій. До початку АТО він служив у спецпідрозділі «Беркут», але покинув його за півроку до подій на Майдані. Тоді Кирило займався бізнесом і зрештою долучився до однієї з фірм.
24 лютого 2022 року чоловік застав у Запоріжжі. Того ж дня він повернувся до лав збройних сил.
– Мені тоді зателефонував мій кращий друг із військових. Я дивлюся на дзвінок і відхиляю, бо було ще дуже рано. Тоді він знову телефонує. Та і не тільки він. Коли у мене вже був далеко не перший дзвінок, я просто відключив звук. Відіспався, прокинувся вже ближче до 11-ї ранку, дізнався новини і о 12-й я вже був у Запорізькому ТРО, – згадує Кирило.
Кирило Мірошниченко
На питання, що спонукало його повернутися до війни, чоловік зізнається: рішення ухвалив уже давно, ще під час АТО. Тоді він не мав упереджень щодо росіян, але перші бойові зіткнення з російською танковою бригадою змінили його сприйняття.
– Тут навіть нічого особистого. Справа саме в справедливості. Тобто, ми до них не приставали і не нападали. Вони напали на нас перші. Про що тут ще говорити? Чому я воюю? Щоб самому на себе було не соромно в дзеркало дивитися.
Щодо реакції родини та друзів на його рішення, Кирило ділиться, що спочатку це сприймалося позитивно. У перші дні війни всі підтримували його, але з часом ставлення змінювалося. Якщо у 2023 році родина відчувала гордість, то згодом почали лунати фрази на кшталт: «Ми тебе туди не відправляли». Однак Кирило запевняє, що для нього думка інших не має значення – вибір він зробив самостійно й остаточно.
Демобілізувався Кирило за станом здоров’я і тепер, в цивільному житті, він планує займатися містом, має намір відкрити хостели для військових та допомагати ветеранам.
– В принципі, я вже займаюся містом. Треба наводити в місті порядок. Не вистачить дня, щоб перечислити, що конкретно треба, чим зайнятися. Але, в першу чергу, треба приділяти увагу тим, хто ще в строю
Денис Скорбатюк: від перекладу коміксів до дронів
До повномасштабного вторгнення Денис працював перекладачем: перекладав комікси, книжки та серіали. Чоловік співпрацював з видавництвом Mal’opus, спільнотою «Третя паралель», каналами Geek Journal та «Стругачка». Паралельно з перекладацькою діяльністю Денис почав займатися написанням своїх сценаріїв і спільно з UA Comix у 2018 видав власний мальопис – «Сага про сонценосців».
Також значною була співпраця з видавництвом Molfar, де Денис зайняв посаду головного перекладача і під його керівництвом проходила робота над книгами серії Warcraft.
– Ще вони мені хотіли поставити головним перекладачем у серії Warhammer, але довелося відмовитися. Проте я і на війні, коли був час, займався перекладом, – згадує Денис.
Денис Скорбатюк
Він ще у 2017 році підписав контракт резервіста, тому за день до повномасштабного вторгнення Дениса викликали до частини, де він провів перші три місяці на навчаннях.
– Взагалі мені пощастило. Спершу я був стрільцем-піхотинцем, але в розвідроті різко знадобилися пілоти на Mavic (квадрокоптер – авт.), тому що їхні пілоти пішли вчитися на більш серйозні крила. Тому туди взяли мене. Я прям не думав, що мені це так сподобається.
Після цього чоловік майже весь час перебував на передовій.Дениса підтримували видавництво, де він працював, та люди з перекладацької спільноти: допомогли придбати спорядження, дрони та інші речі.
Денис розповів, що підтримувати моральний дух було складно. Найважчим виявилися перші два тижні на передовій, коли він вперше почув обстріли.
– Я пообіцяв собі, що війна мене гіршим не зробить. Тому я притримувався цієї обіцянки. Мене підтримувала думка про кохану, думка про ці обіцянки, і третє – я часто зідзвонювався з коханою, коли була можливість.
Пізніше чоловік отримав важке поранення – пошкодив ногу, руку та ліву сторону обличчя. Після 9 місяців реабілітації та 4 місяців проходження ВЛК його демобілізували.
Наразі Денис продовжує проходити реабілітацію та повернувся до перекладацької діяльності. В майбутньому чоловік планує не тільки перекладати книги та комікси, але й написати щось власне.
День українського добровольця – це пам’ять про людей, які свідомо обрали боротьбу за свободу. Історії Богдана, Кирила та Дениса – це лише три голоси з тисяч, що відгукнулися на поклик захистити свою землю. Їхні історії – нагадування про тих, хто віддав своє життя за захист України, про тих, хто все ще там, і про тих, хто їм допомагає.
