Слідами предків: досвід запоріжанки у відновленні історії роду
Походження, імена, прізвища чи місця життя предків – деталі, які цікаво дослідити. Щоб дізнатися про них, потрібно вивчати свій рід і складати генеалогічне дерево. Це складно, але можливо. SODA поспілкувалася із запоріжанкою, яка на власному досвіді знає, як крок за кроком відновити історію роду і створити родинне дерево аж до дев’ятого покоління
Світлана Шматко – запоріжанка, яка вже кілька років відновлює історію своєї родини та складає велике генеалогічне дерево. Цей інтерес з’явився ще в дитинстві: в одинадцять років вона вперше почала розпитувати про своїх пращурів, тоді інформації було обмаль, а про прадіда Федора казали лише, що він зник під час Другої світової війни:
– Мені тоді відповіли, що він зник у Другу світову війну, і як дитину мене ця відповідь задовольнила, але пізніше я дізналася, що від нього був лист у 1947 році із Німеччини, і це вже була хоч якась інформація для мене, – пригадує Світлана.
Це стало першою зачіпкою, після якої Світлана почала писати листи до німецьких організацій і Червоного Хреста, але відповіді не отримувала.
Пізніше у Світлани з’явилася знайома, у якої хтось із родини працював в Запорізькому архіві, вона звернулася до неї з проханням знайти бодай якісь дані про прадіда. Кілька разів Світлана робила запити та навіть платила за пошук, але чула лише: «такого не знайдено».
– Насправді, якби люди переглянули метричні книги, усе можна було б знайти. Тобто ніхто нічого не робив, – додає Світлана.
Пригадуючи ті часи, Світлана зазначає, що її ціллю було саме знайти інформацію про прадідуся Федора та його другу родину, а про побудову дерева вона навіть не думала.
Лише перед смертю її дідусь згадав, що прадід мав по батькові Єлисеєвич і був народжений приблизно 1910 року.
Саме з цією інформацією жінка почала відновлювати свої пошуки, немов розпочавши все спочатку, і в процесі роботи натрапила на групу у Фейсбуці про історію села Гаврилівка (кол.Чкалове), яку веде Дмитро Пшеничний. Зацікавившись, Світлана звернулася до нього з питанням: чи не зустрічав він у своїх матеріалах інформацію про її прадіда.
Як виявилося, Світлана шукала прадіда не під тим по-батькові. Дмитро надав потрібну інформацію, з якої розпочалася побудова родинного дерева.
– І мені вже просто стало цікаво, а куди ж можна дійти далі? Власне так, я сіла, і за два роки дійшла до дев’ятого покоління.
Паралельно з архівними пошуками у Світлани були кілька доленосних зустрічей, які підтвердили й розширили її родинне дерево. Під час повномасштабного вторгнення вона опинилася в Польщі, у готелі, що став прихистком для українців. Саме там Світлана познайомилася з жінкою на ім’я Юля. Спілкуючись з нею, звернула увагу на її говоріння:
– Якось вона дуже близько говорила ось тією мовою, якою ми спілкуємось вдома, – пригадує Світлана.
Жінка тоді не надала цьому значення. Усе прояснилося трохи пізніше, коли Юля записувала своє прізвище у журналі для мешканців готелю. Прізвище Шкіндер здалося Світлані дуже знайомим, хоча перша думка була: «Та, однофамільців багато».
Тоді вона запитала: «Юля, звідки ти?»
– Херсонська область, але село на межі з Запорізькою, – відповіла жінка.
Тоді Світлана додала: «А я з Чкаловки». На що Юля відповіла, що саме в Чкаловці провела дитинство, і звідти ж її чоловік. Далі пролунало запитання від Юлі, яке все й вирішило: «А ти не знаєш, наші родини раптом не родичі?»
Щоб перевірити, Світлана зателефонувала батькові: «Тату, ми з Шкіндерами випадково не родичі?» І почула у відповідь: «Родичі, тільки не знаю, хто кому».
– Ми стоїмо, сміємося. І тоді я кажу: «Юля, ну ми родичі».
Друга подібна зустріч, яка додала нову гілку до її родинного дерева відбулася вже тоді, як Світлана у цьому ж готелі почала працювала. До готелю приїхали дві жінки з дітьми і під час розмови Світлана почула знайомий говір, запитала: «Дівчата, звідки ви?».
Спочатку вони сказали «з Мелітополя», але через день-два Світлана уточнила: «А ви з самого Мелітополя?» І почула: «Ні, з Мелітопольського району, села Корніївка».
Під час подальшої розмови про старовинні книги, родинне дерево та метричні записи Світлана зауважила: «От часто зустрічаю ваше прізвище…».
– У мене свекруха була Шматко, – сказала одна з жінок.
Поступово пазли склалися: усі Шматко є частиною однієї великої родинної гілки. Згодом Світлана дізналася, що ця жінка її п’ятиюрідна сестра.
Досвід з архівами, онлайн-бази та міжнародні джерела
Розмови та випадкові знайомства допомагали Світлані знаходити нові підказки, але в основному вона працювала з документами та онлайн-базами. Передусім користується FamilySearch – генеалогічна організація, яка надає доступ до записів, ресурсів та сервісів, де зручно читати метричні книги та будувати родинне дерево.
Також, Світлана зверталася й до міжнародних баз, зокрема до архівів Бад-Арользен, де шукала документи про прадіда Федора, який пережив концтабір. Вона надсилала запити й отримувала матеріали, які не були у відкритому доступі.
Крім того, у базі поховань Find a Grave їй вдалося знайти могилу Федора у Сполучених Штатах.
– Мрію колись поїхати в те село і провідати могилу діда, – каже Світлана.
На запитання, чи вона шукає сама чи зверталася до професіоналів, Світлана відповідає, що цікавіше працювати самостійно:
– Коли ти «копаєш» сам, то можна розкрити дерево з усіх боків: вверх, вправо, вліво, зачіпати бічні гілки, братів і сестер, – пояснила Світлана.
До прикладу, вона дізналась, що у Федора батьки померли, коли йому було 9 років, а наймолодшому з дітей родини лише місяць. Тому їй цікаво знайти його другу родину, дізнатися, хто ж все-таки взяв його на виховання.
Складнощі генеалогічної роботи
Світлана пригадує, що робота з документами та метричними книгами часто буває складною:
– З іменами, здавалося б, усе зрозуміло, але складнощі з’являються, коли знаходиш інформацію, що в одній родині народжувалося по два-три брати з однаковими іменами, а у їхніх дітей теж повторювалися імена. А не дай Бог, якщо однакові імена у дружин і по батькові – тоді це просто пальцем у небо тикаєш.
На щастя, у її випадку по батькові часто різні, тож ідентифікувати людину можна, але потрібно бути дуже уважним.
Ще одна проблема, пригадує Світлана це дати в метричних книгах, які можуть різнитися, адже завжди існувало два примірники: один писали одразу, а другий пізніше переписували.
Особливо складно з датами смерті: якщо немає дати народження, то запис «помер у віці 68 років» дає лише приблизну інформацію, а реальний рік народження може відрізнятися на кілька років.
Подальші кроки та плани
Наразі Світлана зосереджена на роботі з тими даними, що вже зібрала на FamilySearch, і планує звернутися до історика, який підкаже, як рухатися далі, так як мріє дійти аж до козацтва.
– Якби була можливість докопати до Київської Русі, то копала б туди, – додає вона.
Поки що робота більше схожа на «вичітку», без цього неможливо рухатися далі й складати дерево. Світлана наразі має близько 500 осіб, яких потрібно додати до родинного дерева, але бракує «того пазлика», який допоможе правильно їх розмістити.
Найбільше вона зосереджена на Білозірці, бо села Гаврилівка та Корнієвка вже детально вичитані. Далі на черзі Полтавщина.
Онлайн-спільноти та ресурси для пошуку предків
У своїх пошуках коріння жінка користується онлайн-спільнотами у Facebook, саме там є найбільше підказок, побачити документи, які вже хтось сфотографував, або просто прочитати досвід інших.
Для початку вона радить звернути увагу на групу UAGenealogy – велика спільноту для пошуків родоводу та обміну знаннями, де можна поставити запитання, поділитися знахідкою чи почитати досвід інших. Її дочірня група – «Історичні надибайки», де учасники діляться цікавими деталями, які трапляються під час роботи у процесі свого шляху дослідження.
Для роботи з метричними книгами доречною буде спільнота «Каталог Метричних Книг України “Генеалогія”», а у разі труднощів з розшифруванням старих записів допоможуть у групі «Закарлюка. Генеалогічні розшифровки».
Окремий напрям – це «Спільна ДНК. ДНК-генеалогія в Україні», де обговорюють тести ДНК, те, як вони допомагають знаходити родичів, можливості, які воно дає для пошуку рідні та обмінюються результатами.
Паралельно є групи для тих, хто цікавиться історією конкретних місцевостей. Наприклад, «Історія села Чкалове. Події, люди, старі фото» адміністратором якої є Дмитро Пшеничний. Він публікує архівні документи, світлини та історичні факти про життя села, колгоспи, шкільні будні та місцеві події.
«Загуляки: метричні записи про заблукалих предків» – ця група для розміщення метричних записів про заблукалих людей у певній місцевості, а «Велика Білозерка/Корніївка/Гюнівка – пошук свого коріння» об’єднує тих, хто відновлює історію предків із цих сіл та навколишніх територій. У цій спільноті учасники діляться досвідом, старими фотографіями, даними про походження прізвищ та навіть генетичною інформацією.
Є й спільноти більш практичного характеру, наприклад, «Доступ до архівів» – знайти інформацію про роботу з документами в Україні та за кордоном, отримати консультацію чи дізнатися про досвід інших у пошуку репресованих або зниклих безвісти.
Для тих, хто лише починає є група «Генеалогія для всіх!» – саме в цій спільноті є базові поради, можливість задати питання і швидко зорієнтуватися в пошуку власного родоводу. Спільнота поєднує офіційну документацію, цифрові бази й досвід людей, які вже досліджували свої сім’ї, що значно полегшує процес відновлення родинної історії.
Окремо Світлана радить звернути увагу на друковані джерела, якщо маєте коріння у Великій Білозерці, варто заглянути в книгу історика Андрія Новікова «Велика Білозерка», де знаходяться чимало деталей про місцеві сімʼї.
Так, крок за кроком, через архіви, цифрові бази, родинні розповіді й випадкові зустрічі, Світлана зібрала та продовжує збирати генеалогічне дерево, яке вже охопило дев’ять поколінь.
Ми також звернулися до Державного архіву Запорізької області, щоб дізнатися, як запоріжці можуть знайти інформацію про своїх предків. В архіві пояснили, що генеалогічні запити архів зараз не опрацьовує, проте кожен охочий може отримати консультацію, самостійно попрацювати у читальному залі та безкоштовно сфотографувати документи. Та додали, що у відкритому доступі на ресурсі FamilySearch розміщені метричні книги церков по населених пунктах області і книги РАЦС до 1933 року.
Авторка матеріалу – Вікторія ТЕРТИШ