Підслухано у Запоріжжі: про що говорять на вулицях міста
Ми живемо в час змін та новітніх технологій. А свої емоції та думки люди вже звично викладають у соцмережі. Там і обговорюють новини або навіть їх створюють. А ось про що говорять «офлайн», ми вирішили поцікавитись на вулицях рідного міста та навіть відвідали дуже незвичні місця. Готові підслуховувати? Ну тоді погнали …
Наша перша локація – затишний паб у середмісті в підвальному приміщенні по проспекту. Тут чоловіки середніх років жваво обговорюють, чи витримає навантаження генератор у закладі, яким він керує.
– От у мене, наприклад, 10 кВт стоїть, і його вистачає, – говорить перший.
– У мене на 2. І я вже хочу податись на компенсацію для підприємців на його придбання.
– Ну погано ж, що вони компенсують не всю суму. А ще якщо ремонт, а до того ж потрібен і другий, якщо на довго будуть вимикати…
Трохи далі за столом сидять дві жінки, вони більш песимістичні. Одна розповіла, що на ринку знайома смажила пиріжки, але через здорожчання електроенергії підприємиця вирішила далі не працювати. Мовляв, підняття цін лише зменшить кількість покупців.
– За місяць до подорожчання за світло платили 10 тисяч. Тож вона вирішила зачинитись та поїхала до Польщі, – резюмує жіночка.
В іншій локації, недалеко від мерії, жіночки зібрались аби покурити кальян. Тут теж багато розмов, і всі вони на різні теми. Одна цікавиться, чи можливо другій групі підприємців працювати з заводами. Мовляв, це хоч не яка стабільність, втім, там є мінус – «відстрочка платежу за надану послугу сягає 75 днів».
Друга хвалиться, що на Бабурці є якесь підприємство, де працює її син та чоловік, і там добре платять, тож виїжджати нікуди не хочуть. Ще одна підтримує розмову та відрізає:
– Якщо чоловіка не бачила більше 2 років, то це вже не чоловік.
Її перериває подруга та зауважує, мовляв, ті, хто виїхав, для них це як своєрідний шанс. Але більшість все одно хочуть повернутись.
– Є ті, хто хоче там зачепитись. А головне, не повернуться ті, кому немає куди повертатись..
Говорили там і про те, що через «Запоріжжя зв’язок» можна робити платежі, якщо немає карт, і навіть обговорювали ролики в TikTok блогера з окупованої території Сіріуса.
А що обговорюють ті, хто «не в мережі». Суспільство неоднорідне, і звісно, ті, хто мають різну ланку соціального життя, цікавляться іншими проблемами. Щоб дізнатися більше, нам довелось постояти в чергах за безкоштовними обідами. Адже саме сюди приходять нужденні, соціально незахищені верстви населення, бездомні та й просто цікаві люди.
В місті таких точок більше десятка, хоча основні – на Малому ринку та в сквері на вулиці Базарній. Тут люди зустрічаються та жваво обговорюють новини. Тим паче, дехто зустрічається зі знайомими саме в цих чергах.
На Малому, поки піп затягнув «…И сущюю Богородицу тебя даровав», на бордюрчику поруч сидить, чекаючи свою чергу, чоловік невизначеного віку. Його вигляд одразу видає, що він в обіймах зеленого змія. Причому стабільно та довго. До нього з черги підходить літня жінка дуже пишних форм:
– Ти що й досі п’єш?
– Угу.
– А за що?
– За гроші.
– Треба кидати!
– Ой треба. Але як?…
Розмова далі не клеїться. Завершується тим, що вона хоч заробила пенсію, а її співрозмовник через дрібні крадіжки може лишитися волі та печінки.
Дехто в черзі вихваляється, що біля АТБ на дорозі знайшли 200 гривень, і треба не нехтувати та нагинатися навіть за 10 копійками.
Літні жіночки обговорювали, як важко отримати 1000 за умовами програми «Зимова підтримка», а також що треба переходити на Life, бо там дешево.
Практично вже під час роздачі їжі в чергу додаються нові люди, які напідпитку. Там жваво обговорюють, хто кого надурив і як краще жити – за законом чи за поняттями.
Одна жінка, ледь тримаючись на ногах, починає затягувати пісню. Її міні-концерт перериває тендітна жінка поважного віку, хрестячи її. На це вокаліста починає обурюватись і кликати свого приятеля. Той, похитуючись, з виглядом третейського судді, пояснює жінці, що краще такого не робити…
Черга на Базарній йде швидше. Розмови тут про те, де зараз можна знайти метал, та як записатися на спирт у «Толіка на Анголенко». Тут же деякі швидко розподіляють по пластикових стаканчиках рідину невідомого походження та дуже сумнівного вигляду. Розмови більш насущні:
– О, тут вермішель!
– Значить, на домі профспілок будуть кормити макаронами.
Далі хтось з черги філософськи задається питанням: чому не варять рис та перловку.
Трохи далі, вже на самому ринку, люди обговорюють нещодавній приліт, де загинуло 13 людей. Згадують загиблу знайому, розповідають про зарево і те, як бачили машини без вікон. Звісно ж, обговорювали й корупцію. Про яйця за 17 і звісно про те, що «війну можна було б закінчити раніше й з меншими втратами, але зараз влада не знає, як це зробити».
Ну і як без теорії всесвітнього зговору. Про це з ранку в тролейбусі жваво теревенили вранішні постійні користувачі цього виду транспорту.
– Ти нічого не розумієш, зараз може бути гірше! Прийшов Трамп, і він може знову все розпалити з новою силою, – нервово доводить свою думку одна бабця другій.
– А я ще чула, що можливе застосування ядерної зброї на нашу станцію, – додає інша.
– Так це ж всесвітній зговір сильних світу цього, їм потрібні лише наші землі, – додає літній дідусь.
На доводи, що вони будуть радіаційно забруднені, не реагує….
Тролейбус доїжджає до своєї зупинки – бурхливе обговорення завершується. Кожен виходить та йде у своєму напрямку зі своїми думками та переконаннями.
Це лише невеличка підбірка того, про що говорять в нашому рідному місті. Ми звісно, так само як і рахувати гроші в чужих кишенях, не закликаємо вас підслуховувати. Втім, якщо вам все ж цікаво довідатися про щось незвичне та ексклюзивне, радо запрошуємо до наших сторінок у соцмережах.
Бережіть себе та власні думки, ваша SODA та Славко Твердохліб.
Славко Твердохліб – журналіст, який пішки з окупованого Маріуполя дійшов до Запоріжжя. Наше місто стало для нього другим домом. Він любить шукати ексклюзиви не в інтернеті, а серед людей, на вулицях міста. Славко завжди там, де цікаві історії.