У багатьох міст та регіонів України є поети, які стали невід’ємною частиною їхньої регіональної ідентичності. При згадці Донеччини одразу спадають на думку рядки Стуса та Сосюри, коли чуємо про Харків, то в голові відразу спливає силует Жадана.
А що ж у нас? Чи є у нашому краї митець, чия творчість може репрезентувати Запорізьку область на всю країну? Відповідь однозначна — Петро Ребро. Поет, прозаїк, публіцист, гуморист і сатирик, перекладач, журналіст, громадський і культурний діяч. Людина, яка більшість свого життя та творчості присвятила рідному запорізькому краю
З нагоди Національного тижня читання поезії від Українського інституту книги розказуємо про відомого запоріжця. Як жив Петро Павлович, чим надихався та чому посідає вагоме місце в культурі Запоріжжя — детальніше в матеріалі.
Ранні роки
Народився Петро Павлович 19 травня 1932 року у селі Білоцерківка сучасного Пологівського району. Дитинство майбутнього поета видалося нелегким. Коли хлопчику було всього 3 роки, з життя пішов батько. Родина залишилася без годувальника, тому маленький Петро разом з двома старшими братами вимушені були допомагати матері у колгоспі та вдома.
Попри всі складнощі, Ребро зростав в атмосфері місцевого фольклору: переказів, анекдотів і частівок та приказок і пісень. Саме це сформувало у ньому любов до рідного краю. За словами самого письменника, важливу роль у цьому зіграла й материна пісня:
— Саме пісня донесла до нас дух козацької вольниці, її звитягу і мрію, радість і журбу, захват і подив, щастя і біль, надію і муку, суворість і ніжність, любов і ненависть, сміх і плач.
Вже у 1941 році прийшла нова біда — почалася війна. Після окупації села німецькими військами, однією з небагатьох втіх для малого Петра були книги. У передмові до своєї збірки «Ключі від веселки» Ребро згадував:
— Вночі мені не спалося – все ввижалося, що книжки плачуть, голосять, кличуть на допомогу… До книжок я підібрався, коли смеркло, а потім побіг додому городами, ніби за мною 9 гнався полк фашистів. Кого «визволив» з біди, я вже довідався вранці, коли розвиднілося, а всю ніч просидів у кутку, під дерев’яним ліжком, чекаючи, що ось вдеруться німці й потягнуть за книги на розстріл. Потім їх читало все село. Це були казки К.Чуковського та переклади Шандора Петефі. Зачитали до дірок. Під впливом цих творів і сам почав складати вірші.
Петро Ребро
Початок творчості
Поетичний дебют Ребра відбувся ще у часи навчання в школі. У перервах між уроками юний Петро полюбляв писати невеликі вірші. Це помітив один з вчителів, який після прочитання порадив хлопцю відправити свої твори до піонерської газети «Зірка». Він послухав, і вже у 1946 році вірші поета-початківця побачив широкий загал.
Після школи поет вступив на філологічний факультет тоді ще Запорізького педінституту (нині — ЗНУ), який завершив дипломом з відзнакою. Після навчання Петро Павлович певний час вчителював та два роки відслужив у армії. Протягом усього цього часу він не переставав писати. У 1955 році Ребро, перебуваючи на службі, отримує поштою примірник своєї першої книги — збірки віршів «Заспів».
Подальша діяльність
Після повернення з армії Ребро продовжив займатися поезією. До того ж, доволі продуктивно. Збірки поезії виходили одна за одною. При чому їхня тематика була абсолютно різна: ліричні оди рідному краю, сатирично-гумористичні твори на злободенні теми та вірші для дітей. За понад півстоліття творчості письменник видав більше 100 книг загальним накладом понад 5 млн примірників.
Крім літератури, Петро Павлович вів активну громадську та видавничу діяльність. Письменник працював завідувачем відділу культури газети «Червоне Запоріжжя», старшим редактором книжково-газетного видавництва, старшим інспектором з мистецтва обласного управління культури. У 1966 році Ребро виступив одним із засновників Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України, яку й очолював понад 30 років.
Після відновлення незалежності поет кілька разів обирався в Запорізьку обласну раду. Будучи депутатом, він активно відстоював права української мови і культури в регіоні, виступав проти спорудження на Запорізькій АЕС десяти енергоблоків, активно виступав за будівництво обласної бібліотеки імені О. М. Горького (зараз Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека), історичного музею на Хортиці, кінотеатру «Перемога» та інших соціально-культурних об’єктів.
Петро Ребро
Про що творчість
У творах поета переважають теми любові до рідного краю, праці, історичного минулого. Так, у циклі «Хортицьке віче» поет закликає зберігати пам’ять про запорозьких козаків, вберегти себе від духовного зубожіння. Він щиро вірить, що Хортиця буде жити «на радість людям, недругам назло».
У своїх гуморесках та сатиричних поемах поет лаконічно висміює злободенні теми, надає їм іронічної парадоксальності, а в деяких випадках через гумор пов’язує минуле та сьогодення. Так, у збірці «Козацькі жарти» рефлексує над здатністю українців до сміху та самоіронії через призму козацької доби. Сам Петро Павлович про це писав так:
— У мене таке враження, що я народився для того, щоб написати ці жарти. Бо про козацький гумор говорено й писано чималенько, а зразків самого гумору зафіксовано — як кіт наплакав. Та й не дивно: гумор на Січі був звичайнісіньким явищем. Як вода чи повітря. Тим часом дивовижна схильність запорожців до сміху (навіть перед обличчям смерті, навіть на палі!) — явище небувале в історії людства.
Петро Ребро — це не просто видатний поет, а справжній голос Запорізького краю, який своїми творами закарбував у літературі його дух, історію та культуру. Його багатогранна творчість — від ліричних віршів до сатиричних гуморесок — є неоціненним внеском у культурну спадщину Запорізької області та всієї України.
Ця стаття стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
