Найцікавіше укриття міста: екскурсія Музеєм архітектури Запоріжжя

Музей архітектури Запоріжжя – один з крафтових музеїв нашого міста, який занурює в атмосферу минулих епох. Це подорож, що змінює сприйняття Запоріжжя, допомагаючи побачити його очима туриста і закохатися в рідне місто знову

Інколи так важливо подивитися на своє рідне місто, в якому, здається, ти знаєш кожний куточок, очима туриста. 

Наприклад, гуляючи проспектом, нарешті підняти очі і задивитися на чудове архітектурне оздоблення будинків на фоні блакитного неба. Тікаючи від галасливого Центрального ринку, пірнути на вулицю Олександрівську і перенестися на сотню років назад. Або загубитися в Соцмісті, поблукати по провулкам, порозглядати балкони і вікна, в які колись дивилися інші люди, в іншу епоху, в іншому світі.

І набагато цікавіше, скажемо ми вам, робити це все після екскурсії в Музеї архітектури Запоріжжя, де Михайло Мордовськой, розкладаючи по поличкам, цеглинка за цеглинкою, відкриває очі відвідувачам на багату історію архітектури нашого рідного міста. 

Ми теж, один чудовим суботнім днем, вирішили зазирнути і наповнитися знаннями та ще більше закохатися в Запоріжжя. Давайте з нами.

Зайшли в бібліотеку – потрапили в музей

– Виявляється, у нас є Музей архітектури Запоріжжя. Ти знала? 

– Нє. А де він?

– Та біля універів десь. Поїдемо?

– Поїдемо.

Знайшовши сторінку музею в Фейсбуці, я відразу полізла дивитися, а що по цінах та який розклад. Цін не знайшла. Щодо розкладу – в суботу працює, а значить точно треба їхати. 

Завантажившись з подругою в авітвку, гуглимо адресу, бачимо, що це за танком, якраз біля другого корпуса «машинки». Музей знаходиться в будівлі, де колись був легендарний магазин «Рок Айленд». Так, авторка цих строк не наймолодша людина. 

Підʼїхавши, нас трошки починає бентежити, що немає якоїсь вивіски чи іншого розпізнавального знаку музею. Бачимо тільки стенди з ретро фотографіями Запоріжжя та бібліотеку. Рушаємо туди за допомогою. Якщо музей зачинений, то хоч на новеньку бібліотеку подивимось. Все ж краще, ніж нічого. 

В бібліотеці виявляються приємні та усміхнені пані.

– Вітаємо. А ми шукаємо музей.

– Так-так, ви вірно прийшли. Там якраз почалася екскурсія. Роздягайтесь і заходьте. 

– О, екскурсія! А щодо квитків?

– Музей безкоштовний. 

Ми здивовано переглядамося з подругою. Вже пізніше я заходжу ще раз на сторінку музею і розумію, що дивилася кудись не туди:

– Заходи є безоплатними, треба лише попередньо записатися за посиланням в біо профіля або за номером 050-424-20-54, – написано чорним по білому на сторінці. І екскурсії розпочинаються якраз о 12:00 

Суботнє відкриття – найцікавіше укриття

Знявши куртки, проходимо у двері за стійкою бібліотекарів. Там виявляється спуск до підвалу. Нас зустрічає велика яскрава неонова вивіска «Музей архітектури Запоріжжя» і ретрофотографії міста. Вже цікаво. 

Спускаємось і відразу натрапляємо на екскурсію, яка почалася хвилин 5-10 назад. Багато наче не пропустили, тому тихенько пристаєм до групи, слухаєм і роздивляємось.

Перша зала, про Олександрівськ, переносить відвідувачів у позаминуле століття. На стендах зображені не тільки фотографії чи якісь предмети побуту та оздоблювальні елементи будинків, але є і інформація. Тобто, якщо прийти сюди не на екскурсію, то можна і самостійно почитати. Але краще таки на екскурсію, бо Михайло Мордовськой, голова музею і історик, розповідає натхненно і багато такого, чого на стендах не знайти. 

Інтерактивом музей також не обділений. Стенди прикрашені маленькими дверцятами, за якими ховаються обличчя важливих історичних діячів. 

Інтерактиву додають і звуки на фоні. В цій залі можна почути потяг, який наче переносить на вокзал «Запоріжжя 2» часів, коли його тільки збудували. 

Наступна зала присвячена перейменуванню вулиць, яких в місті було декілька хвиль. Ця експозиція не постійна, тому зараз в музеї вже може знаходиться щось інше, але точно не менш цікаве.  

До речі, між першою та другою залою лежить на купі книг Пушкін. Так, той самий, який був на памʼятнику, що стояв на колишній площі імені його. Тепер це площа імені Вернадського, а Пушкін вже став історією.

Трошки послухавши про перейменування та пороздивлявшись старі таблички з назвами вулиць, переходимо до третьої зали – зали архітектури менонітів. І бачимо, що тут навіть є фотозона – лавочка на фоні цегляної стіни з притаманною менонітам кладкою. 

Михайло Мордовськой захопливо розповідає про архітектури того часу. Виявляється, що меноніти привезли з собою в Олександрівськ свої традиції будування, які можна побачити і зараз. Це високі великі вікна, гострокутні дахи та симетричні фасади. Такі будівлі можна побачити в районі автовокзалу та на Верхній Хортиці. 

В цьому залі атмосфери додає колискова, яка співаєтся нижньонімецькою мовою, що являє собою сукупністю діалектів поширених в північних районах Німеччини, північному сході Нідерландів та Данії. 

Наступна зала переносить нас вже в радянську епоху, епоху Шостого селища (Соцміста). Експозиція наповнена ретро і сучасними фотографіями, а також багата на інформацію про палітру архітектурних прийомів, які застосовувалися при будівництві цього району. 

Цікаво, що цей зал має станди напівколом, що ніби відносить до одного за найвідоміших будинків Шостого селища. 

Виявляється, що в той час створили великий проєкт забудови значної частини Запоріжжі, але Друга світова війна зруйнувала плани. 

Однак пізніше до цього проєкту все ж таки повернулись і тому Запоріжжя може похизуватися зараз таким чудовим архітектурним ансамблем від ДніпроГЕСу до площі Фестивальної. 

До речі, за задумкою головну вулицю (проспект Соборний) з набережною мали зʼєднати три широкі бульвари. Вони мали б виконувати функцію вентиляції – зранку свіже повітря з Дніпра заходило б в місто, а ввечері задушливе повітря міста виходило б назад в сторону ріки. 

І, на щастя, так і сталося. Зараз ці бульвари – це бульвар Центральний (площа Фестивальна), Марії Примаченко та Шевченка. Напевно саме тому по вечорах заводські пахощі так чутно в районі вулиці Леоніда Жаботинського. Якби цих «вентиляцій» не було, то хто знає, чи не страждало б місто набагато більше. 

Останній, пʼятий зал, продовжує попередній і розповідає більше про архітектуру проспекту. 

Переходячи до нього, уважно слухаємо Михайла і несподівано дивуємося трамваю, який розміщено прямо посеред приміщення. Це макет, але всередині він має справжню панель керування старого трамваю. А поряд можна побачити навіть компостери, якими колись користувалися мешканці міста. 

Екскурсія завершується. Ми ще трошки бродимо по залах, робимо на згадку пару світлин і тепер точно можемо сказати, що це напевно найцікавіше укриття в Запоріжжі.