«Хочу бути смішнішою, ніж вчора»: Ганна Кочегура про гумор, упертість та Запоріжжя
Ганна Кочегура – стендап-комікеса, резидентка проєкту «Підпільний стендап», переможниця в номінації Best Comedian Female Незалежного стендап-фестивалю та запоріжанка Нещодавно вона приїхала до рідного міста з новою сольною програмою, щоб поділитися гумором зі своїми земляками. Після виступу ми поспілкувалися з Ганною про її шлях у стендапі, натхнення та місто
Стендап у життя Ганни увірвався неочікувано. Вона пішла на виступ ірландського коміка Ділана Морана, який приїхав до Києва у 2016 році. Його гумор зачепив настільки, що дівчина вперше серйозно подумала, а чому б їй не спробувати себе в цій сфері. Спершу комікеса спостерігала за іншими, а потім поступово почала писати власні жарти.
І ось, 8 років тому вона записується на відкритий мікрофон та виступає перед авдиторією. Руки тремтять, серце б’ється швидше, адже страх сцени тягнеться ще зі школи. Та цікавість і бажання перевірити себе беруть гору. Саме з цього виступу починається її шлях у стендапі:
– Люди реагували добре, я бачила посмішки. Виступ дуже нервовий. Але дивлячись назад, мене дивує власна самовпевненість, я одразу запросила аж шістьох друзів на свій виступ. Заспокоювала думка, що мене в цьому місці інші люди не знають. Тому на випадок поганого представлення жартів я могла б просто не повернутися туди. Але все пройшло позитивно і це було добре, тому що у багатьох коміків не завжди так оптимістично проходить перший досвід.
Тепер комікеса поїхала в тур із сольним стендапом «Етюд №4», у якому експериментує з формою та виходить за межі класичного стендапу. Програма поєднує гумор із соціальними спостереженнями. Буденність, політика, новини, дитинство та теми війни формують фрагментарний колаж сучасного життя. Виступ одночасно смішний і змушує задуматися, показуючи, як трагедія й комедія можуть співіснувати в нашому хаотичному світі.
На одному з подкастів Ганна розповідала про форс-мажорні ситуації, які відбулися з боку слухачів. Проте тиск та незнання як вийти з ситуації, не завадили стендаперці продовжити свій виступ:
– Залишатися на сцені мені допомагає моя впертість. Вона проявляється, коли щось мені потрібно або я чимось хочу займатися. І тоді я кажу собі: спробуй ще раз. І ще раз. Для стендапу важливо вміти переживати травматичний досвід, бо можна виступати погано і мати невдалу практику в будь-який момент кар’єри. Але важливо не застрягати, переживати і йти далі.
Поступово Ганна почала розвиватися у сфері, з’являтися з виступами в різних містах; розповідати стендап на вечірках, де коміки мають обмежений час на монолог; перемогла на Незалежному стендап-фестивалі у номінації Best Comedian Female; приєдналася до «Підпільного стендапу» та з’явилася у медіапросторі.
Проте хвилювання від невдалих виступів та негативні коментарі завжди присутні. Ганна навчилася ставитися до цього спокійно, як до частини процесу. Тепер упевнено виходить на сцену і легко спілкується з глядачами. Як каже сама комікеса, просто багато разів це робила:
– До конструктивних [коментарів в інтернеті] я ставлюся менш болісно, бо така критика допомагає, а неконструктивна – ні. Наприклад, мені колись написали за мій перший відеозапис виступів, що я багато «нукаю». Це конструктивно, і я прислухалася, дійсно змінила це. Якщо критика неконструктивна, типу «мені не подобається», я її навчилась ігнорувати. Раніше читала коментарі, зараз намагаюся цього не робити, бо якщо один поганий серед ста хороших, я буду зациклюватися на ньому довго.
Серед стендап-коміків, як і в будь-якій іншій сфері, є конкуренція, але здебільшого вона здорова. Для більшості це стимул ставати кращими. Коміки відчувають суперництво, та в колі надійних колег воно не заважає розвитку й не створює напруги.
Зворотний зв’язок зазвичай дають лише тоді, коли хтось про це просить. Поради сприймають спокійно, як можливість подумати й удосконалити свій матеріал. Незважаючи на те, що коментарі інколи можуть впливати на настрій чи впевненість, особливо якщо стосуються зовнішності або некорисних оцінок, більшість коміків намагаються не зосереджуватися на таких зауваженнях. А фокусуються на матеріалі, що важливий для виступу. Вибір жартів та тем для виступів Ганни зазвичай не змінюється під впливом сторонніх коментарів.
– Про вибір матеріалу я вирішую так: беру те, що викликає емоції. Якщо трапляється ситуація, новина чи думка, яка мене чіпляє, я про це хочу розповісти. Далі фіксую це в нотатки й потім розписую. З цього складається матеріал для виступу. Щоб було про що жартувати, треба жити й спостерігати. Не обов’язково переживати все особисто, можна брати з того, що відбувається навколо.
У 2009 році Ганна вступила до Київського національного лінгвістичного університету. Та після навчання вже настільки полюбила місто, що вирішила залишитися. Проте Запоріжжя для неї завжди буде рідним домом. Саме тут пройшло її дитинство, формувалася особистість і визначалися перші життєві кроки.
– Навіть після 16 років життя в столиці я завжди залишатимуся запоріжанкою. Для мене це дім, місце сили і безпеки, – каже комікеса.
Ганна згадує своє дитинство в Запоріжжі з теплом і ностальгією. Вона дуже любила гуляти з батьками в Дубовому гаю, відвідувати атракціони та гратися там. Це є одними із найяскравіших спогадів.
Особливе місце в її серці займає Хортиця. Там вона насолоджувалася природою, весняними прогулянками та свіжим повітрям, відчуваючи свободу. Для комікеси це місце, де можна відпочити душею.
– Ми з класом святкували випускний та їздили на Хортицю. Там зустрічали світанок, милувалися першим променем над Дніпром та відчували легкість у повітрі. Я б хотіла знову перенестися в той момент та зустріти світанок, – ділиться спогадами Ганна
На основі свого досвіду гумористка зрозуміла, що для успішного стендап-коміка в Україні ключовими є критичне мислення, спостережливість і здатність до рефлексії. Постійний аналіз власного матеріалу допомагає оцінити, що можна покращити або прибрати, а також зрозуміти, який вплив жарти можуть мати на авдиторію.
– Найгірше для стендап-коміка – це не розуміти, що ти говориш і який це має ефект на людей, – пояснює Ганна.
Стендап – нелегка сфера діяльності. Це розумова праця, яка вимагає уважності та постійного самовдосконалення. Для комікеси і її колег написання матеріалу завжди супроводжується аналізом і адаптацією, щоб жарти максимально працювали на авдиторію.
Ганна також активно переглядає комедійний контент, щоб залишатися в контексті жанру. Це стимулює її створювати щось нове. Бо у творчості важливо працювати постійно, навіть якщо ідеї не з’являються одразу.
При цьому вона не порівнює себе з іншими коміками, а спостерігає за ними і захоплюється їхньою роботою. Ганна рівняється лише на себе. На те, якою була раніше, і на те, як може розвиватися далі. Комікеса зазначає, що спостереження за власним прогресом дає їй задоволення, а постійне порівняння з іншими може призвести до надмірної самокритики.
– Я не хочу бути смішнішою, ніж інші, я хочу бути смішнішою, ніж я вчора.
Як помічає Ганна, після початку її кар’єри можливості для стендап-коміків в Україні суттєво зросли. Якщо раніше в столиці проводився лише один відкритий мікрофон раз на два тижні, то сьогодні коміки мають значно більше майданчиків, де можуть виступати, перевіряти матеріал і вдосконалюватися. Сцени з’являються у різних містах, формується жива комедійна спільнота, і для початківців це відкриває шлях до перших кроків на сцені.
Утім, розвиток індустрії водночас створює й нові виклики. Потрапити на платні концерти чи зробити стендап стабільним джерелом доходу стало складніше. Зараз існують більш сформовані команди та спеціалісти з досвідом, які вже мають постійні майданчики та лояльну аудиторію. І цей бар’єр неможливо перескочити, бо досвід і час залишаються ключовими складовими успіху.
– Разом із тим, ситуація постійно змінюється. Для молодших артистів теперішнє покоління стендаперів уже виглядає тими, хто має більше можливостей і ресурсів. Тож розвиток жанру відбувається поступово, кожна хвиля коміків створює умови для наступної. А повномасштабне вторгнення, звісно, внесло свої обмеження. Не скрізь можна безпечно проводити заходи або відкривати нові клуби, але навіть попри це український стендап продовжує жити й зростати, – підсумовує Ганна.