Проблеми малих річок Запоріжжя: як містяни долучаються до екологічних змін
У Запоріжжі стартував волонтерський проєкт «Рідні степи» спрямований на дослідження проблем малих річок Запоріжжя і їхнє вирішення. Запоріжців чекають лекції про якість води в малих річках Запоріжжя, експедиція береговою лінією та майстерня для створення об’єктів для благоустрою місць відпочинку біля річки.
18 червня у молодіжному центрі відбулася лекція про малі річки. Спікерками виступили екологиня Єлизавета Іванова і урбаністка Юлія Войцешевська. Ми також побували там і розповідамо, які ж проблеми малих річок існують і рішення, які можуть сприяти покращенню ситуації
Які проблеми існують з точки зору екології
На початку лекції Ліза Іванова, членкиня правління громадської організації Zero Waste Zp, запропонувала уявити, що прісної води не лишилося зовсім.
Води потребують не лише люди, а і купа представників флори і фауни. Прісна вода займає лише 2,5% усіх водних запасів і тільки 0,3% з них доступні людям. Південним, східним та деяким центральним областям України критично не вистачає водних запасів.
Найбільший показник станом на 2020 рік був у Закарпатській області – 6,29 тисяч кубометрів на людину на рік. Тим часом у Запоріжжі він сягає лише 0,32 тисячі кубометрів, що є критично низькою цифрою.
Окрім того, що води ми маємо мало, вона ще й неналежної для вживання якості. Небагато хто замислюється про шкоду такої води на організм людини, проте проблема існує і вона серйозна. Самі люди її і спричинили. Занепад прісних водойм відбувається не сам по собі, цим керуємо ми і навіть не уявляємо, яку шкоду наносимо. Навіть якщо ми не прямо впливаємо на погіршення стану водойм, то несвідомо точно це робимо. Люди вже не можуть уявити себе без благ, які маємо завдяки постійному видобутку ресурсів з прісних річок і не тільки.
Насправді основних загроз не так багато, але вплив від них зазвичай значний.
Наприклад, забруднення хімікатами. І це роблять не лише великі підприємства, а всі люди. Наприклад, коли приймають ліки. Особливу небезпеку складають антибіотики і подібні сильнодіючі препарати. Вони, виходячи у переробленому вигляді з наших організмів, потрапляють в каналізацію, а звідти прямо у річку. Деякі складники таких ліків є агресивними і вони негативно впливають на жителів прісних водойм.
Евтрофікація також може стати причиною великих проблем для річок. Іншими словами це біологічне навантаження всередині водойми. Причиною може стати, як природне старіння річки, так і занесення туди добрив або стічних вод. Тому окремо виділимо побутові стоки і каналізації, які стабільно зливають в річки. Це створює несприятливе середовище для розвитку нових організмів. Що в свою чергу означає повільне вимирання флори і фауни, яке призведе до вмирання річки.
Ще одна проблема – це велика кількість мікропластику, який потрапляє навіть у найнедоступніші місця планети.
Нещодавно на дні Маріанської западини знайшли пластикове сміття. Це був пакет та обгортки від цукерок на глибині понад 11 км від рівня моря. Кожного року в океан потрапляє 8 млн тон пластику, це приблизно 1 сміттєвоз на хвилину. Від споживання мікропластику страждає і організм людини, проте зовсім відмовитися від нього ми не можемо, але зменшити його кількість – так.
Це все речі, на які ми впливаємо безпосередньо і зазвичай знаємо про це. А тепер перейдімо до менш очевидного. Гідротехнічні споруди. Це греблі, дамби, водозабірні споруди тощо.
У 2019 році було проведено масштабне дослідження, про нього написали в журналі Nature. За їхніми даними лише 37% з 246 найдовших річок у світі мають вільну течію, а решта порушені різними інженерними спорудами.
Наслідки, до яких призводять ті чи інші проблеми, можуть бути різними. Від зменшення біорізноманіття в річках і руйнування природних екосистем, до змін гідравлічного режиму і збільшення вартості, проте зменшення якості питної води. Деградація водойм давно стала нашою реальністю.
Рішення, що працюють
Перше – це демонтаж дамб і повернення річкам вільної течії. Це призведе до зменшення застою води. У Запоріжжі і області ми часто відчуваємо неприємний запах від річок, а купатися в зеленій цвілій воді нікому не приносить задоволення, натомість можна навіть захворіти. Прибрати споруди, які заважають річкам рухатися, це хороший варіант для усунення й інших проблем. Це поверне природну гідродинаміку і покращить середовище для мігруючих риб.
Друге – це природні рішення для очищення води. До прикладу, відновлення лісів і лугів у прибережних зонах. Вони будуть працювати як фільтри не тільки для повітря, а і для водойм.
Третє – відмова від агресивних хімічних чистячих засобів у побуті. Деякі засоби настільки агресивні, що не лише роз’їдають бруд, а і спричиняють смерть тварин і рослин у воді, коли потрапляють до неї через каналізацію. Замість звичного нам «Доместосу» можна використовувати більш екологічні і натуральні засоби. Це не важко та збереже життя істотам, які мешкають у прісних річках.
Четверте – заборона або обмеження використання пластику. Деякі країни у світі вже зробили це у косметиці, побутових засобах і упаковках. У нас це досі дозволено, проте ми самі можемо дивитися склад товару, який хочемо придбати, і обирати той, в якому немає позначок Polyethylene (PE), Nylon, Acryl і будь-яких, які походять від них.
Також, допоможе людська залученість. Насправді, всюди є волонтерські заходи, до яких можна долучитися і поприбирати сміття з річок. Громадська участь творить великі справи, коли люди зацікавлені в цьому.
В Запоріжжі є проблеми з малими річками і будь-хто може долучитися і допомогти. Варто лише захотіти.
Привернення уваги до річок через урбаністику
Юлія Войцешевська, урбаністка, розповіла, що інтегрований міський розвиток включає в себе сталі підходи, які допомагають нам оптимізувати ресурси. Це про те, як ми ставимося до міста, як люди взаємодіють між собою у містах, як місто впливає на наше здоров’я, психоемоційний стан тощо. Людина завжди змінює середовище довкола себе, вона на нього впливає. Проте питання, які наслідки матиме наш вплив.
Найбільша наша проблема – це ставлення до річки як до ресурсу, який використовують у підприємницькому виробництві. Річка ж є важливою частиною природи, це окремий світ, який допомагає нам самим лише своїм існуванням. Завдяки малим і великим річкам у місті ми можемо підтримувати комфортну температуру, особливо в комплексі з озелененням.
У Запоріжжі, коли влітку асфальт нагрівається до температури 60°C, ми можемо помітити, що природних ресурсів нам не вистачає. Гибель річок і замала кількість зелені, яка до того ж може бути зовсім непритаманною нашій місцевості, як каштани, до прикладу, призводить до надмірного потепління. Кому, як не запоріжцям знати, що в середині літа вдень неможливо вийти на вулицю через аномальну спеку. Таке рішення, як розвиток малих річок і озеленення, може сприяти зниженню температури в місті.
Наступне – це тенденція закривати річки в колектори. Коли прісні води і екосистема, яка наявна з усім біорізноманіттям та складовими життя річки, нам не зручна, ми закриваємо її в колектор, що вивільняє багато міського простору. Так було закрито в колектор річку Полтву, що протікає під оперним театром у Львові, під площею Адама Міцкевича.
У нас на Запоріжжі теж є малі річки, закриті в колектори. Це робиться задля розширення місця для автомобілів та пішоходів, проте наслідки не надто хороші.
Ми розбудовуємо місто, прокладаємо дороги для транспорту на 6 і більше смуг, проте це не вирішує проблеми заторів, а тільки погіршує (парадокс Даунса-Томсона). Натомість маємо ще й проблеми з якістю довкілля, які самі ж створюємо через те, що недостатньо обізнані в тій чи іншій сфері.
В кінці 60-х років минулого століття там, де раніше почалася індустріалізація і процеси переходу до автомобілізації індустріальних міст, тобто користування всіма благами цивілізації, люди стали усвідомлювати помилки цього підходу і виправляти їх.
В Запоріжжі, наприклад, ще не все так погано, тому що у нас є відкриті річки, вони на поверхні, вони мають досить непогану акваторію й берегову лінію.
Через війну інвестування в місто і його розвиток зараз сповільнене, великі кошти в покращення міського середовища не вкладаються. Тому ми маємо час, щоб не припуститися помилок та усвідомити нові сучасні економічно і екологічно вигідні сталі підходи до міського планування.
Рішення, які пропонують урбаністи
Які рішення є сталими і вже працюють на користь довкілля, урбаністики та економіки можна подивитися на прикладі інших країн.
У центрі Сеулу, столиця Південної Кореї, протікає струмок Чхонгечхон. В другій половині минулого століття його закрили шаром бетону, натомість там проклали автомобільну дорогу довжиною з проспект Соборний у Запоріжжі. Проте на початку 2000-х прийняли рішення повернути природний вигляд струмка. Вже у 2003 році закінчили роботи з відновлення і це принесло неймовірні результати.
Наслідком цього рішення стало зниження температури в місті в середньому на 3-5°C, кількість туристів зросла на понад 50%, що покращило процвітання малого бізнесу в місті. Також відновилися понад 20 видів риб, птахів і комах. Тепер місце, що раніше було величезною дорогою, стало відомою туристичною і пішохідною зоною в місті. Це і є стале рішення, яке працює.
Підсумки
Насправді, виправити ситуацію повністю дуже важко і напевно неможливо, проте згубити річки зовсім – доволі реальна перспектива. Тому громада має робити все можливе зі свого боку, а влада зі свого. Ми маємо більше говорити про такі проблеми. Вони лише на перший погляд не стосуються нас, та насправді наслідки наших дій повернуться бумерангом, коли ми відчуємо нестачу питної води, а це вже відбувається.
Ми маємо дбати про ресурси, які використовуємо для покращення свого життя. Нічого важкого в цих діях немає. Потрібно просто контролювати споживання води, використовувати більш органічну хімію і брати участь в таких проєктах, як «Рідні степи» в Запоріжжі.
Долучайтесь до майстерні, яка відбудеться вже в цю пʼятницю. Повний розклад можна подивитися за посиланням, а доєднатися до програми у гугл-формі.
Щоб покращити стан природи міста потрібно робити маленькі кроки в бік своєї освіченості і допомоги. Якщо ви дочитали цю статтю до кінця – це вже добре. Життя кожної людини лише в її руках. Життя малих річок – в наших спільних.
Авторка матеіралу – Яна ВЕРХОДУБ