«Мазутне озеро»: як в Запоріжжі вже 50 років ігнорують токсичну промислову спадщину

В Запоріжжі, посеред гаражного кооперативу, вже 50 років існує «мазутне озеро». І стільки ж років на нього закривають очі владні органи та колишні власники території. Відкритий котлован з небезпечною, токсичною речовиною може нести серйозну загрозу для навколишнього середовища та людей.

Медіа SODA дослідило проблему та навіть зробило роботу деяких державних органів, щоб розповісти вам вражаючу історію та вивести нарешті цю чорну пляму з мапи нашого міста

Біля чорної-чорної гори лежить чорне-чорне «озеро»… Так могла б починатися лякалка в дитинстві. Але це Запоріжжя, в якому є реальна Чорна гора і реальне чорне «озеро» за пару сотень метрів від неї. А ця історія про металургію, відвали, халатність, закриття очей на проблему та про все те, що, на жаль, таке типове для нашого міста і країни загалом. 

Мазутне «озеро», да?!

Навесні 2024 року в соціальній мережі ТікТок зʼявилося відео запорізької блогерки Дарини Ляхової про «мазутне озеро» в Запоріжжі. На ньому дівчина стоїть біля великого котловану з невідомою чорною речовиною, схожою на смолу чи мазут, і каже: «Мазутне «озеро», да?!». Потім кидає цеглину, яка поволі зникає в глибинах цього резервуару. 

Перше відео, напевно, не «залетіло» в рекомендації, тому дівчина опублікувала його ще раз під музику і без слів. Воно отримало 8,6 мільйонів переглядів.

Сказати, що ми здивувалися, це не сказати нічого. Тому звернулись до блогерки і розпитали про місце зйомок, на що та повідомила, що «мазутне озеро» знаходиться у гаражному кооперативі «Металург».Це підтвердили і супутникові знімки. Згідно з ними, озеро розташоване прямо посередині гаражного кооперативу біля відвалу комбінату «Запоріжсталь», знаного в народі як Чорна гора, і має 60 метрів у довжину та 40 – у ширину, або 2 тисячі м² площі.

Тоді ж ми почали шукати в мережі більше інформації і знайшли ще одне відео на платформі YouTube від блогера Медок. Датоване 2023-ім роком. На ньому чоловік піднімається до кооперативу з боку Дніпра і показує «озеро» та насипи біля нього. 

З коментарів під відео, стало ясно, що для багатьох запорожців це місце новина. Схоже, що це пов’язано з тим, що котлован знаходиться на території гаражного кооперативу «Металург» по вулиці, з доволі іронічною, як для ситуації, назвою, Зразкова, 1.  

Ретроспектива

Зʼїздивши на місце і поспілкувавшись з охоронцями, які не захотіли нас пускати, зіславшись на закритість території і можливість проїзду до «озера» лише у супроводі екоінспекції або представників правоохоронних органів, ми дізналися, що котловану років 70, тому вирішили звернутися до запорізького історика Павла Кравчука. Він поділився картою ретро аерофотознімків, зроблених фотоапаратами з літаків в часи Другої світової та після, яка привідкрила завісу таємниці походження «мазутного озера».

Найдавніше фото датується серпнем 1941 року. На ньому ще немає кооперативу, а є Дніпро і уривчастий берег, який схожий на природній витік річки. 

Якщо подивитися на сучасні карти, то можна побачити балку і річку, яка обривається якраз біля дороги. 

Згідно з даними сервісу OpenStreetMap ця річка має назву Гарячка, а балка – Маркусова. На сайті географічної онлайн-енциклопедії Wikimapia теж є інформація:

– Залишок Павло-Кичаської балки, яка тягнулася від Дніпра і охоплювала мікрорайон напівкільцем. Гирло балки засипане «Чорною горою», середина – відвалами «Запоріжсталі» (так звана «Гарячка»). «Хвіст» балки ділить Павло-Кічкас навпіл, йдучи від вул. Соціалістичної (зараз Демократична – прим. ред) до вул. Вроцлавської/Чайкіної (зараз Мирослава Симчича – прим. ред) посередині селища. Як і за старих часів, збереглася широка лісопосадка акації схилами балки.

На світлині 1965 року чітко видно, що на гирлі річки зʼявився насип. На знімку 1973-го цей насип збільшується, а в 1980 році там вже зʼявляється гаражний кооператив «Металург» з «озером» по центру. Відстань від «мазутного озера» до річки Дніпро також невелика – приблизно 300 метрів.

Судячи з сучасних супутникових знімків компаній Maxar та Airbus хтось намагався засипати «озеро» в період з квітня 2016 року по травень 2017-го. Але цю діяльність до кінця так і не довели.

Відвал чи не відвал

Продовжуючи шукати відповідь, ми вирішили звернутися до Кафедри металургійних технологій, екології та техногенної безпеки Інженерного навчально-наукового інституту ім Ю.М. Потебні Запорізького Національного Університету (колиш. ЗДІА – прим. ред). 

 

Кафедра погодилася нам допомогти і направила до кандидата технічних наук, доцента Геннадія Кожемякіна, який розповів, що це дійсно може бути колишній відвал «Коксохіму», а «мазутне озеро» може бути важкими вуглеводами, які вичавилися на поверхню під тиском породи та завдяки атмосферним опадам. 

– Наскільки я знаю, відвал закрили десь ще в 60-70-ті роки. «Коксохім» можливо працював раніше на вугіллі, яке було не досить якісне, тому були відходи, що складались у відвал. Потім завод перейшов на антрацит, якісну сировину для коксу, і відходів майже не лишалося. 

Геннадій Кожемякін каже, що такі звалища містять, в тому числі, залишки вугілля, а всяке вугілля має в своєму складі багато компонентів. І важкі вуглеводні також. З часом, під дією маси відвалу, вони, наприклад такі, як мазут, бітум та інші, можуть вичавилюватися на поверхню.

Крім того, цьому могли посприяти і атмосферні опади, каже доцент. 

– Це «озеро» було набагато більше і глибше. Не впевнений на 100%, але глибина десь метрів вісім була. І зверху цього мазуту, условно так назову, було метра 2-3 метри, а знизу вода, бо вона важча. 

Геннадій Борисович каже, що населення, свого часу, навіть використовувало цю рідину як паливо у приватному секторі. 

Охоронці кооперативу повідали нам не тільки про вік котловану, але і про те, що всередині може бути кисла смолка. Доцент нам цього не підтвердив, але розповів, що таке кисла смолка. 

– Вугілля завантажують в коксову батарею, нагрівають і всі ці вуглеводні вилітають в газ гарячий, який остужують і отсажують, в тому числі, кислу смолку. Там сірчана та сірчиста кислоти, вуглеводні, бо чому ж вона і кисла смолка. 

Ми також запитали, чи є небезпека того, що ця речовина може просочуватися в грунтові води. Зараз, каже доцент, звалища роблять з гідроізоляцією. Використовують глину, бетон чи спеціальну плівку. Чи притримувалися такої технології раніше, невідомо. Тому точної відповіді без досліджень дати неможливо. 

Вражаюче видовище

Між спілкуванням з екологами, нам таки вдається потрапити на озеро. Вдається навіть тричі. І це видовище дійсно вражає.

Першу спробу побачити і зафільмувати робимо в не найтепліший весняний день. Охорони на горизонті не видно, тому вільно заїжджаємо на територію. Вихляємо гаражними проїздами і ми на місці. 

Перед нашими очима вражаюче видовище – котлован з вʼязкою чорною речовиною, вкритою зверху невеликим шаром води після дощу, і з купою різного сміття. 

Фотографуємо, фільмуємо та вирішуємо подивитися на насип ще й зі сторони Дніпра. 

Вулички приватного сектору виводять нас прямо до величезної гори. Поряд іронічно стоїть табличка «Зупинись! Це не місце для звалища» і незламно квітне вишня. Гаражі зверху виглядають мов лялькові. Цікаво, що цього масштабу з іншого боку не відчувається. 

Другий раз їдемо взяти пробу речовини. На дворі вже тепленько, світить сонечко, але богиня удачі не на нашій стороні – поряд з котлованом дуже жваво: автівки, люди і навіть екскаватор. Тож робимо вигляд, що ми просто заблукали лабіринтами кооперативу і вирішуємо повернутися десь через тиждень.

Третій раз знову сонячно, автівка, схрещені пальці, пара літрових банок на мотузці – їдемо. Цього разу вирішуємо підʼїхати до озера з іншої сторони, щоб не виходити на плато, на якому досі майорить екскаватор. 

Людей немає, тільки зачинені гаражі і тупік у вигляді двометрового насипу. Недовго побувши баранами, які дивляться на нові ворота, беремо банку і ліземо на гору. 

З насипу добре видно і озеро, і дахи гаражів, і нас, а ще і те, що під сонячними теплими променями все підсохло і першочерговий план спустити банку на мотузці, щоб вона потонула під своєю вагою і занурилась в речовину, пішов прахом. 

– Треба спускатися.

– Та може банку?

– Воно не набереться.

Спускаємось. По найбільш пологому схилу, десь під кутом в 45 градусів повземо донизу на виступ. Занурюємо банку, натискаючи на неї пальцями. Чорна вʼязка речовина поволі набирається, огортаючи скляні стінки всередині і зовні. Дістаємо. З банки тягнеться довгий чорний смолистий хвіст, який залишає за собою сліди. 

Збираємось по схилу назад, по ходу помічаючи, що під руками не грунт, а чорна порода, схожа на дрібне вугілля.

Грунту немає. Відвал 100%

Між спробами потрапити в кооператив і взяти пробу, ми не забували і про інформаційні запити. Нас цікавило: чи були скарги на озеро, чи перевіряли відповідні служби речовину, а також ми шукали докази, чи насправді це відвал «Запорізького коксохіму».

Серед 16 запитів в різні інстанції ми отримали відповідь від Державної екологічної інспекції Південного округу, що минулого року, в серпні, вони виїжджали на місце і виявили:

– … об’єкт (котлован), в якому знаходиться невідома в’язка (смоляниста) речовина чорного кольору.

Проби інспекція не відбирала, бо поруч немає грунтів. А матеріали обстеження направили до Головного управління Національної поліції у Запорізькій області.

Поліція відповіла, що у серпні до них надходило два повідомлення стосовно правопорушень природоохоронного законодавства. За ними здійснили перевірку і змінили статус заяви про злочин на просте звернення громадян.

Також ми запитали у Державного Геокадастру в Запорізькій області інформацію стосовно цієї земельної ділянки, сподіваючись через договір оренди пролити світло на цю історію. Вийшло. 

Кадастр надіслав копії документів, в яких є не тільки план, договір, але і рішення Запорізької міськради від 2011 року, в якому йдеться про передачу цієї ділянки в оренду гаражному кооперативу «Металург» на 19 років. А також: 

– Рішення Запорізької міської Ради народних депутатів від 30.03.1995р. №116/30 та Державний акт на право постійного користування землею від 27.10.1995 №1417 вважати таким, що втратили чинність. 

Ми запитали цей документ у Державного архіву Запорізької області і виявили, що так, це відвал «Запорізького коксохімічного заводу», бо в 1975 році цю ділянку відвели заводу «Запоріжсталь» під будівництво боксових гаражів.

І вірогідно тоді ж, як і в 1995 році, зобовʼязали вирішити питання з «озером», бо в рішенні йдеться:

– Враховуючи, що п.7 рішення Запорізького міськвиконкому від 6 березня 1975 року №93/13 «Про відведення металургійному заводу «Запоріжсталь» земельних ділянок на відвалах порід коксохімзаводу для будівництва боксових гаражів автомашин індивідуального користування» не виконано, зобовʼязати голову відкритого акціонерного товариства «Запоріжкокс» Войтенко Б.І. в срок до 1.02.1996 вирішити питання ліквідації котлованів кислової смолки.

Ну і як ми бачимо, до тепер це питання так і не вирішено. 

Зараз «Запоріжкокс» на понад 57% належить холдингу «Метінвест» українського бізнесмена Ріната Ахметова. Тому ми надіслали запит, як до самого підприємства, так і до холдингу, щоб дізнатися, чому компанія не виконала зобов’язання покладені на «Запоріжкокс» ще у далекому 1975 році, та чи усвідомлює можливі екологічні ризики. 

Відповіді на момент виходу розслідування ми не отримали.

Експертиза покаже

Отримавши пробу, ми віддали її на експертизу в Запорізький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС. Хоча в документах і сказано, що це «котловани кислової смолки«, але хто-зна, що могло змінитися з 1995-го року. 

Експертне дослідження не виявило в речовині нафтопродуктів, однак встановило, що вона має сильно-кисле середовище і присутність сірчаної кислоти. «Мазутне озеро» є сумішшю понад 20 сполук та їхніх похідних, а також містить елементи: сірки, заліза, олова, арсену, кальцію, мангану, селену, цинку, міді та кремнію.  

– Згідно літературних джерел, виявлена сукупність речовин може бути характерною для відходів коксохімічного виробництва, нафтохімічного виробництва та виробництва детергентів. Так звані «кисла смола» або «кислі гудрони» – відходи сульфування ароматичних вуглеводнів або очистки нафтопродуктів (бензину та масел) концентрованого сірчаною кислотою. 

Експерти також виявили, що при випаровуванні в повітря речовина виділяє купу різних сполук: толуол, октан, о-ксилол, р-ксилол, етилбензол, фенол, індан, нафталін, фуран, аценафтен та значну кількість похідних фенолу, індану, нафталіну, фурану, гексану та бензолу.

У водній витяжці, тобто те, що може забруднювати воду, експертиза показала наявність: толуолу, фенолу, ацетофенону, нафталіну, р-крезолу, біфенілу, біфенілену, аценафтену, дібензофурану, флуорену, антрацену, циклічної восьмиатомної сірки, пірену, пальмітолеаміду, трифенілену, перилену та значну кількість похідних фенолу, бензолу, індолу, нафталіну, тіофену, бутилфенолу, дибензофурану, біфенілу, фенантрену, антрацену, пірену, циклогексану. 

Щоб дізнатися, який же вплив цей букет сполук має на навколишнє середовище та людину, ми звернулися до екологічної громадської організації «Довкола». Висновок проаналізували голова ГО, еколог та кандидат технічних наук, Максим Сорока та екологиня Юлія Байлюк. 

Вони пояснили, що виявлені речовини є токсичними і небезпечними для навколишнього середовища, тварин, водних організмів і для людей. Деякі з них мають канцерогенну дію. 

– Якщо б ми з вами розглядали поводження з цією речовиною зараз, то судячи з її складу та властивостей, це були б високонебезпечні і токсичні відходи, які в жодному разі не дозволяється, за жодних українських, європейських норм та вимог США, зберігати так, а дозволяється зберігати тільки в ізольованих контейнерах, – каже Максим Сорока. 

І якщо таку речовину можна зберігати тільки в контейнерах, то це значить, що вона може поширюватись і поширюватися різними способами. Це підтверджують і експертні дослідження. 

По-перше, речовина при випаровуванні виділяє в повітря купу різних небезпечних сполук.

Пр-друге, в речовині є сірчана кислота, яка знаходиться на відкритому повітрі, а значить туди може потрапляти вода з атмосферними опадами і відбуватися гідроліз, тобто розчинення у воді. Речовина слаборозчинна, але все ж розчинна і за стільки років невідомо, наскільки небезпечні речовини поширилися далі цього резервуару. 

По-третє, ця речовина не ізольована і для неї, як і для будь-якої іншої рідини, характерна фільтрація. А з фізичної точки зору ця речовина виявляє властивості «Неньютонівської рідини», тобто це рідина, яка через пористе середовище може шукати вихід. 

Однак , якщо це рідина, то чому ж ми не спостерігаємо яскраво виражений витік. Бо, як пояснює Максим, це гідрофобна речовина, тобто при контакті з водою вони, як масло і вода, перешкоджають одна одній.

– Тут можна одразу зробити припущення, що за багато років ця речовина досягла водоносних горизонтів і за рахунок того, що вона має гідрофобні властивості, лінза водоносна почала перешкоджати її подальші міграції. Однак вона все ж розчина, тому конкуруючи і взаємодіючи з водою, воно все ж таки може потрапляти в верхні незахищені водоносні горизонти, а далі і в басейн річки Дніпро. 

І повертаючись до фізичних властивостей, що речовина має ознаки «Неньютонівської рідини», треба зазначити, що такі рідини ще повільніше просочуються і ще більше конкурують з водоносними горизонтами. Однак за 50 років, якщо рахувати від рішення Запорізького міськвиконкому 1975 року, вона мала час просочитися. І є вірогідність, що таки почала або скоро почне поширюватися за межі відвалу. Бо, як казав Геннадій Кожемякін, невідомо чи є у цього відвалу, як у сучасних, гідроізоляція. 

Тим паче, що раніше, резервуар був більш наповнений. Тож кудись це мало б дітися.

Довести до пуття

Ми вже не вперше пишемо скарги з допомогою додатку Екозагроза, на які реагують. Тому, з огляду на те, що на цю проблему не звертають увагу вже 50 років, вирішили діяти і тут. 

Завантаживши у додаток фотографії, ми повідомили: 

– В Запоріжжі, по вулиці Зразкова, 1, на території гаражного кооперативу «Металург», виявлено котлован, наповнений невідомою чорною, смолистою речовиною з різким запахом. 

Як нам стало відомо з архівних документів, а саме з Рішення Запорізької міської Ради народних депутатів від 30.03.1995р. №116/30, це котлован з «кисловою смолкою«, який знаходиться тут з 1975 року. 

Взявши пробу на аналіз і віддавши її в Запорізький науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС, ми дізналися, що ця речовина має сильно-кисле середовище і присутність сірчаної кислоти. Вона є сумішшю понад 20 сполук та їхніх похідних, а також містить елементи: сірки, заліза, олова, арсену, кальцію, мангану, селену, цинку, міді та кремнію. 

Виявлена сукупність речовин може бути характерною для відходів коксохімічного виробництва, нафтохімічного виробництва та виробництва детергентів. Так звані «кисла смола» або «кислі гудрони» – відходи сульфування ароматичних вуглеводнів або очистки нафтопродуктів (бензину та масел) концентрованого сірчаною кислотою. 

Минулого 2024 року в серпні на місце виїздила Державна екологічна інспекція Південного округу, однак пробу речовини не відбирала, бо, як повідомила нам в відповіді на інформаційний запит, поряд відсутні грунти. 

Прошу звернути увагу на проблему і вирішити її з огляду на токсичність і небезпечність цієї речовини для навколишнього середовища, тварин, водних організмів та людей. 

Будемо з нетерпінням чекати на реакцію Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів. 

Висновок

Існування «мазутного озера» – це типовий приклад байдужості та халатності з боку органів місцевої влади, державних, правоохоронних органів та колишніх власників цієї території. 

Звичайно, що у далеких 40-их, коли після Другої світової війни розгорнулася масштабна індустріалізація Запоріжжя, ніхто і не думав про річку, на яку насипали відвал, про довкілля та здоровʼя людей загалом. Та і за часів незалежної України на проблему продовжили закривати очі. 

Тому ми все ще маємо на відкритій території колишнього відвалу, у якого невідомо чи є гідроізоляція, котлован з чорною речовиною, яка, за висновками експертів, має присутність сірчаної кислоти та ще багатьох різних небезпечних і токсичних для навколишнього середовища та людей сполук. 

Крім того, це рідина, яка може випаровуватися і поступово просочуватися вглиб, і в якийсь момент досягнути таки водоносних горизонтів. Або ж вона вже це зробила, бо буквально пару десятків років тому цієї речовини в котловані було більше, тож з роками вона кудись дівається. Ми не знаємо точно, бо ніхто не досліджував це питання, ніхто не бурив спостережувальні скважини і не перевіряв ґрунти. Бо ґрунтів, як сказала Державна екологічна інспекція, поруч немає, тож навіщо.  

Так, можливо місцеві мешканці просто розтягли це екологічне лихо на паливо для своїх осель, не знаючи, наскільки речовина є небезпечною. А в 2016-2017 роках котлован взагалі намагалися засипати, але вийшло тільки наполовину. Та за словами еколога Максима Сороки, якщо розглядати цю речовину зараз, то її можна віднести до високонебезпечних і токсичних відходів, які треба зберігати тільки в ізольованих контейнерах. Тому засипати котлован – це як сховати сміття під килим. Його не видно, але воно там є. Але на відміну від цього, сміття під килимом хоч не несе таку небезпеку.

В будь-якому разі, ми відправили скаргу в Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, бо не плануємо закривати очі на цю «сліпу зону» Запоріжжя. Ми сподіваємось, що нарешті проблему «мазутного озера» вирішать, бо впевнені, що цьому букету канцерогенних, мутагенних, токсичних сполук у вигляді відкритого котловану посеред гаражного кооперативу не місце в нашому місті. 

---

Матеріал підготовлено в рамках трирічного проєкту «Посилення громадського контролю в Україні (Boosting Citizens Watchdogs in Ukraine)», що реалізується Інститутом розвитку регіональної преси в партнерстві з IWPR за підтримки Норвезького агентства з розвитку та співробітництва NORAD