Безбар’єрність – не «допомога», а справедливість: підсумки моніторингу шкільних укриттів Запоріжжя

За останні два місяці SODA перевірила 7 об’єктів соцінфраструктури, зокрема приділивши увагу шкільним укриттям, вимогам безбар’єрності, доступності та комфорту навчання. Тема безбар’єрності, особливо важлива під час війни, оскільки в укриттях мають бути комфортні умови для навчання всіх дітей, а у разі повітряної тривоги кожен містянин зміг вчасно спуститися в сховище та перебувати там у гідних умовах. На основі результатів моніторингу, вивчення будівельних норм та фахової оцінки експерти з безбар’єрності Світлани Войтович ми підготували аналітичний матеріал з прикладами як часткових дотримань вимог, так і успішних кейсів

Безбар’єрність – це про кожного

Слова «інклюзія» і «безбар’єрність» вже давно увійшли в наш побутовий лексикон. Але попри поширення цих термінів, суть нерідко залишається незрозумілою.

– Часто уявлення про безбар’єрність обмежується лише темою доступності для людей на кріслах колісних. Насправді поняття значно ширше – це про створення умов, у яких кожна людина має можливість жити, рухатися, працювати, навчатися і користуватися послугами без перешкод, – розповідає Світлана Войтович, експертка з безбар’єрності та членкиня ГО «Спільно Хаб».

Безбар’єрність – це створення середовища, в якому кожна людина має однаковий доступ до простору, послуг та можливостей. До маломобільних груп належать люди похилого віку, батьки з дитячими візочками, тимчасово травмовані (наприклад, з переломом ноги), люди з порушеннями слуху чи зору тощо.

Безбар’єрність починається з тротуарів без порогів, з пандусів або підіймачів до свого під’їзду та улюбленого кафе, з соціального таксі, з кнопки виклику допомоги у вбиральні, та інших буденних речей, якими ми користуємося щодня. Часто їх можна і не помічати. Не помічати рівно до того моменту поки ми самі не опинимося на місці маломобільних людей.

– Ми всі різні – за віком, статтю, здоров’ям, життєвими обставинами. Але нас об’єднує потреба в гідному, зручному та безпечному просторі. І, на жаль, у повсякденному житті ми постійно стикаємось із бар’єрами: занадто високі бордюри, нерівні тротуари, сходинки без пандусів, транспорт, до якого складно дістатися, складні для розуміння інструкції, сайти чи документи.

З початком повномасштабної війни кількість людей з інвалідністю в Україні значно зросла – як серед військових, так і серед цивільних. Держава, яку щодня обстрілюють, щодня калічать її громадян, має створити всі умови аби жодна людина не відчувала себе в таких обставинах зайвою, непотрібною, обтяжливою.

Особливо важливо забезпечити безбар’єрність у критично важливих інфраструктурах таких як укриття. У ситуаціях небезпеки кожна людина має мати змогу швидко й безпечно дістатися до укриття, перебувати в ньому у гідних, адаптованих умовах.

Регулювання безбар’єрності: чи відповідають шкільні укриття стандартам

В Україні існує нормативна база, яка регулює вимоги безбар’єрності, починаючи від ширини дверей і закінчуючи допустимими децибелами в приміщенні. Державні будівельні норми встановлюють вимоги до конструкцій, правила їхньої побудови та мають на меті забезпечити безпеку будівельних об’єктів. Буднорми – це основа для регулювання будівельної галузі в країні. Крім цього, у 2021 році затверджена урядом Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року.

Саме на відповідність цим нормам ми орієнтувалися під час моніторингу шкільних укриттів у Запоріжжі. Моніторинг виявив різний рівень відповідності шкільних укриттів. Щоб показати типові проблеми та успішне впровадження вимог на стадії будівництва, розглянемо конкретні приклади на школах №92, 103 та 88.

Вбиральня для маломобільних людей є, але саме укриття залишається для них недоступним

При капітальному ремонті укриття гімназії №92 облаштували вбиральню для маломобільних людей, однак спуститися в укриття маломобільній людині не вдасться. Спуск в укриття можливий лише сходами.

Укриття немає підіймача для крісла колісного. Як прокоментував ситуацію перший заступник директора Департаменту освіти і науки, Віталій Лисенко, що облаштувати спуск через конструкцію укриття неможливо.

Експертка Світлана Войтович вказує на низку інших недоліків, які вже не пов’язані з конструктивною «неможливістю»:

– Сходи не мають контрастного маркування кольором першої та останньої сходинки. Поручні мають бути розташовані на висоті 70 та 90 см.

Окрім цього у вбиральні, що має бути адаптованою для людей на кріслах колісних, немає кнопки виклику допомоги. Не передбачено дзеркала з керованим кутом нахилу, гачків для милиць та речей на двох різних висотах. 

Інші приміщення, і навчальні аудиторії не позначені інформаційними табличками з написом шрифтом Брайля.

Відсутність перестінків та обмеження простору сходами

Проблеми системного характеру спостерігаються і в укритті гімназії №103. Тут так само бракує належного інформування для людей із порушеннями зору – таблички шрифтом Брайля. У вбиральні немає кнопки виклику допомоги, мало простору для маневру.

Укриття гімназії має різну висоту, одна частина глибша десь на метр. Щоб ходити між цими аудиторіями треба підійматися сходами. Тобто учні, які користуються кріслом колісним чи милицями, фактично змушені залишатися лише в одній частині укриття, біля входу з підіймачем. Решта території для них недоступна.

Також у цьому укритті не передбачені перестінки між навчальними аудиторіями. Простір зоновано лише розставленими шафами.

Через це учні навчаються в умовно спільному приміщенні, що не забезпечує ні шумоізоляції, ні приватності.

 – У Державних буднормах в розділі «Будинки і споруди. Заклади освіти» сказано, що у приміщеннях для занять слід забезпечувати належний рівень звукоізоляції між суміжними приміщеннями та від сторонніх джерел шуму, щоб забезпечити сприятливі акустичні умови для занять. В пункті 6.13 прописано, що забороняється розміщення навчальних приміщень без звукоізоляції, оскільки це призводить до перевищення допустимих рівнів шуму.

Тобто відкритий простір без стін, де проводяться одночасно кілька уроків, не відповідає вимогам звукоізоляції, а отже порушує ДБН.

– Санітарний регламент для закладів загальної середньої освіти (Наказ МОЗ №2205 від 25.09.2020) чітко розписує, що рівень шуму в навчальних приміщеннях не повинен перевищувати 40 дБ. А задля акустичного комфорту всіх учасників освітнього процесу, і вчителів, і самих учнів, – у навчальних приміщеннях має бути забезпечено акустичний комфорт, необхідний для сприйняття мовлення на відстані не менше 7 м.

Якщо кілька вчителів говорять одночасно в одному просторі, рівень шуму, ймовірно, значно перевищує допустимі норми і створює несприятливі умови для навчання.

До наступного навчального року, до 1 вересня 2025-го, в укритті планують облаштувати ще одну велику кімнату, в якій мають врахувати і перегородки.

Рівні можливості – з першого кроку: коли безпека та доступність стають стандартом

Одним з хороших прикладів відбудови та втілення вимог безбар’єрності в нашому моніторингу стала школа №88. При спуску до укриття встановлено поручні на трьох рівнях висоти, що дозволяє користуватись ними і дітям, і дорослим, і людям з інвалідністю. Завдяки великій глибині укриття, встановлено ліфт. Усі проходи без порогів.

Облаштовані дві просторі вбиральні для маломобільних людей. Є унітаз, душ, поручні, умивальник з вільним під’їздом, дзеркало з регульованим кутом нахилу. Передбачена кнопка виклику чергового. 

 

 

Для людей з порушенням зору поруч з дверима встановлені інформаційні таблички шрифтом Брайля. Укриття та подвір’я школи оснащені загальною системою звукового оповіщення. При оголошенні повітряної тривоги учні, вчителі чи батьки, що перебувають на подвір’ї, спускаються в укриття.

Цей приклад показує, що безбар’єрність – це не щось далеке чи теоретичне, а цілком реальні речі, які можна впроваджувати зараз.

– Створюючи безбар’єрне середовище, ми інвестуємо в комфорт, безпеку та майбутнє, де ніхто не лишається «за бортом». Тому прагнути до безбар’єрності – означає будувати суспільство, яке справді є відкритим, інклюзивним і людяним. Безбар’єрність – це не «допомога», а справедливість.

Повноцінним життям можна жити лише там, де місто враховує потреби всіх людей – без винятків. Коли сидячи в кріслі колісному тобі допомагає водій муніципального транспорту заїхати в автобус і ти не почуваєш себе обтяжливим. Коли під час повітряної тривоги, скориставшись підйомником, ти можеш разом з усіма вчасно спуститися в укриття. Коли ти учень на милицях, і в школі передбачили пандус та низькі пороги, і ти не лишаєшся в класі, бо не можеш подолати підвищення.