Від тропіків Амазонки до лісів Канади: прогулянка ботанічним садом Запоріжжя

З початком осені Запорізький міський ботанічний сад нарешті відкрив свої двері відвідувачам. Ми теж не могли не скористатися такою можливістю і завітали у сонячні вихідні до цього райського зеленого куточка посеред індустріальних джунглів

Під’їхавши до забору ботанічного саду, нас відразу дивує і одночасно радує, що місць для парковки залишилося не так і багато, тому доводиться зупинятися в декількох десятках метрів від входу і йти ніжками.

Центральний вхід, хоч і не дуже вражає на перший погляд, відчувається, як потаємний прохід в Нарнію, в країну справжніх чудес. 

Нас зустрічає усміхнений співробітник і проводить до каси, де ми купуємо два квиточки. Ціна входу 50 гривень. Вже після прогулянки ми зходимося на думці, що 50 гривень — це явно недостатня платня за це неймовірне місце. 

Цікаві кущі та дерева зустрічають нас відразу з порогу, тому починаємо хаотично все фотографувати і читати таблички, на яких зазначена інформація про рослини. 

В міському ботанічному парку, до речі, налічується більше 4 тисяч різновидів рослин з усіх куточків світу.

Навпроти каси є великий стенд-вказівник. Також вказівники знаходяться на території саду, щоб відвідувачі не загубилися і могли роздивитися всі цікавинки. 

Першою такою цікавинкою стає велика нова оранжерея з, напевно, сотнями фікусів та різних пальм. 

— О, дивись, у мене такий на роботі. Тільки тут він метри два заввишки, — дивується відвідувачка. 

— Ого, а це що таке? У нього листя з мій зріст! — а це вже дивуємося ми, споглядаючи величезну пальму.

І, звичайно, фотографуємося біля неї, бо неможливо ж пройти повз такого дива. 

Закінчивши з оранжереєю, йдемо в Зимовий сад. Тут наше здивування нікуди не дівається, а стає ще сильнішим, бо відразу на вході ми переносимося в ліси Амазонки. 

Пальми, кущі, звуки крапаючою води, запахи, це все створює неповторну атмосферу. А в самій глибині саду знаходиться невеличкий басейн-фонтанчик з парчевими коропами. 

Далі йдемо до хризантем, бо жовтень, саме час їхнього балу. Зустрічають квіти нас всіма кольорами веселки: червоні, рожеві, помаранчеві, білі, жовті. Очі розбігаються. 

Далі по доріжці йдемо гуляти дендропарком. По ходу прогулянки ми наче стрибаємо між континентами. Тут клени, а відразу за рогом непроходимі хащі з хвої. 

По парку розставлені лавочки, де можна посидіти, відпочити та послухати гомін дерев. Влади буремного міста тут не відчувається. Тут править природа. 

Обійшовши коло, вертаємося до оранжереї і згадуємо, що ми ще не відвідали кактусарій. Запитуємось у співробітників, як його знайти, прямуємо за вказівками. 

Невелика, на перший погляд, скляна галерея, виявляється насправді більшою з декількома кімнатами, з яких відкрита лише одна. А все разом нагадує оранжерею з фільмів про Гаррі Поттера. Ми б точно не здивувалися, якщо б несподівано почули крик мандрагори. 

На вході відвідувачів зустрічає апунція. Виявляється, що це токсична рослина, яку краще не чіпати. Хоча будь-який кактус краще не чіпати. На те він і кактус. Але апунцію особливо, тому біля неї розвішані попереджувальні таблички. 

Трошки побродивши і вкравши пару цікавих фактів з екскурсії, яка була не для нас, йдемо на вихід. 

Прощаючись з садом, помічаємо ліворуч дерево, на табличці якого зазначено, що це метасеквойя. 

— Прям оця секвойя, яка виростає величезною?

— Думаю, що так.

— Ого!

Потім ми дізналися, що ця рослина занесена в міжнародну Червону книгу і знаходиться на межі зникнення. 

Міський ботанічний сад залишає після себе не просто відчуття наповненості знаннями, єдності з природою і хорошого настрою, а відчуття, що сюди треба обов’язково ще повернутися. І не один раз.