«Гуманізація міст – це спосіб закохати вас у них»: інтерв’ю з запорізькою художницею Чертою
Яким буде Запоріжжя, якщо стане людиною? А Харків, Київ чи Бердянськ? Цими питаннями задалась Чертá – запорізька художниця, чиї гуманізації міст збирають тисячі реакцій в інтернеті. Гуманізація – це зображення неживого об’єкта у вигляді людини. У такий спосіб Черта вже олюднила: місяці, банки та навіть моніторінгові телеграм-канали. Чи вдається художниці закохувати у такий спосіб людей у міста, дізнавалася SODA
Черта навчається на магістратурі, працює викладачкою французької мови та паралельно з цим веде художній блог в Instagram. Дівчина захоплюється малюванням з самого дитинства. Згадує, як у школі її хвалили за красиве сонечко на малюнках, як у ілюстрованих казках: у кутку з обличчям та веснянками. У 7 років дівчинка вступила у художню школу, але після закінчення Черта якийсь час взагалі не малювала. Натхнення прийшло у 2020 році під час карантину. Тоді ж дівчина розпочала блог у TikTok, записуючи відео з анімаціями та з процесом малювання артів. А зараз художниця працює над декількома проєктами одразу:
– Ідей завжди купа, і я не знаю що саме малювати. Тому іноді проводжу опитування у своєму телеграм-каналі – що саме підписники зараз хочуть побачити. Мені пишуть: «що хочеться, те і малюй», а мені все хочеться! Дуже багато ідей у голові, і постійно з’являються нові. Зазвичай, коли щось цікаве прочитаєш.
Художниця зізнається, що багато проєктів відповідно забирають багато часу, тому вона виділяє для себе основні. Серед них мальопис «Літо’18». Це серія ілюстрацій з короткими текстами, що утворює цільну розповідь. А також гуманізації міст, по яким виходять і мінімальописи, арти і відео.
«Потєряний» день повномасштабної війни
У ніч з 23 на 24 лютого 2022 року дівчина намалювала арт Ukrainian soul, до того як перші російські ракети поцілили у міста України. Художниця зізнається, що мала неприємне передчуття перед початком повномасштабного вторгнення, що вилились у арт. А потім стався перший день повномасштабного вторгнення.
– Перший день повномасштабного вторгнення можна описати суржиковим словом – «потєряний». О 5 ранку мене розбудила мама зі словами «Харків бомблять». 24 лютого. Вчора ви гуляли, було все нормально. Сьогодні прокидаєтесь – бомблять Харків. Чим, як? Я ще думала «може я ще сплю».
Все, що я робила у цей день – намагалась зрозуміти, що відбувається. Віднесла гроші, які були, у банк на допомогу армії, бо зборів тоді ще не було. Прасувала речі, щоб їх можна було віднести у пункти прийому для ВПО, їла заспокійливі та дивилась марафон.
Ще місяць взагалі не могла нічого малювати. Тільки одну роботу почала, коли вперше бомбили ЗАЕС. Мені тоді було страшно, і я намагалась це кудись виплеснути. А у березні 2022 я почала гуманізувати міста. І понеслось.
З того часу у творчості Черти дуже сильно змінилися наративи та теми. Менш очевидне, але те, що найбільше кидається у очі – те як змінилися кольори артів. Кольорова гама «до» – світла, «після» – темніша, йде у глибокі тони. Виходить трохи контрастний перехід. Окрім того змінилась і проблематика проєктів:
– Всі проблеми, які я малювала своїм героям до повномасштабного, почали здаватись такими маловартісними. На тому етапі, коли летять ракети, люди гинуть, окуповують міста, якійсь міжособистісні суперечки здаються дитячим лепетом. Але зараз я починаю розуміти, що війна наклалась, але і особисті людські проблеми нікуди не зникають.
Художниця зізнається: до повномасштабного вела мальопис на російському сайті mangalib. Проте 24 лютого 2022 вона востаннє опублікувала сторінку з інформацією про закриття та закликами до росіян виходити на мітинги.
– Я не маю права приховувати та відкрито кажу про це на своїх сторінках, і вам скажу. І не буду себе виправдовувати, що «я там не знала, що це російський сайт». Ні, хотіла б – знала б. Зараз його нарешті видалили за «пропаганду тероризму» – і я дуже рада!
Гуманізація міст: як все починалось
Формат гуманізації міст та країн існує вже давно. Черта ж побачила ідею в інтернеті та відтворила з українськими містами.
– Одразу скажу, що не я вигадала гуманізувати міста. Я вже бачила це на просторах інтернету від митців з інших країн. А фандом Country Humans існує вже мільйон років. Я давно спостерігала за цим, хотіла спробувати з містами України, але все не наважувалася через власний перфекціонізм. Якщо я в чомусь не дуже сильно розбираюся, то краще не буду туди лізти. А історія України – це така штука, що там треба все життя копатись-копатись, і все одно ти не викопаєш, все що тобі потрібно.
За словами художниці, основна мета проєкту: підтримати людей, яким довелось виїхати зі своїх міст через війну, дати їм відчуття зв’язку з батьківщиною. Запевнити: ваше місто пам’ятають – його малюють.
– Найпершим було Запоріжжя. Це був скетч – проба пера. Перша повноцінна гуманізація – це Кривий Ріг. Спершу думала не дуже заглиблюватися в історію. Намалювати як перше враження: подивитись на назву міста, фотографію, і який образ сам у голові вимальовується, така і буде зовнішність. Потім до цього плану додалися свідчення людей.
А потім я взялась за малювання Маріуполя. І там я вже читала. Почала заглиблюватись в історію, досліджувати, шукати цікаве. Зрозуміла, що Вікіпедії недостатньо – там багато неточностей, а деякі статті взагалі просто перекладанні з російської. Тоді почала обирати кращі джерела.
З того моменту Черта удосконалила процес дослідження та розробки дизайну міст. Зізнається, образ формує зі спогадів людей, які там були, жили, живуть зараз, залучаючи історичні джерела. Але найкраще – самому поїхати у місто:
– Часто по самих людях можна прочитати, що там у характері міста. Мені так якось писали: «У вас Мелітополь схожий на мого друга з Мелітополя. Один в один: теж рудий з веснянками». Це класно, коли люди бачать у моїх гуманізаціях те, що їм відгукується, і згадують своє місто.
Ще коли ви приїжджаєте, місцеві, з якими спілкуєтесь, передають його дух. По цьому теж складається образ. Тому, якщо є можливість поїхати і відчути місто повністю – це взагалі ідеально. На жаль, окуповані міста, у яких я ніколи раніше не була, повністю відчути у мене зараз не вийде. Луганськ, Донецьк, Сєверодонецьк, Маріуполь – ніяк не зможу. Але сподіваюся, зможу побувати там у майбутньому. Цього б я дуже хотіла.
Неочевидні сенси
Художниця каже, що ховати відсилки та символи, щоб люди їх відгадували – це її улюблене зайняття. Мабуть, найпоказовіший приклад – проєкт «Десь у лісі». Це детективна історія, по якій художниця зробила відео у TikTok у 2024 році. Підписники мали відгадати головоломки та відсилки, щоб зрозуміти у чому суть історії.
– І вони відгадали! Я дуже люблю робити щось таке, щоб це прямо викликало емоції, цікавість, щоб вони сиділи і думали. Це найбільш кайфово!
Сенси ховаються і в образі гуманізованих міст. Так, наприклад, Бердянськ має світле волосся та блакитні очі, носить тельняшку та гавайку, що підтверджує його зв’язок з морем. В основну, чим ближче місто до пляжу, тим воно смаглявіше та з більшою вірогідністю воно має веснянки та блакитні очі. При цьому символізм та свою глибину мають не тільки позитивні персонажі.
– Мені дуже подобається, як я створила образ Москви. Він носить маску матрьошки, приховуючи свою натуру чудовиська. Це маска «великой руской культури» – пропаганди, якою він засліплює світ. Москва у шкіряному плащі – це відсилка на ЧК. Умовно він носить те, що й у Радянському союзі. Тобто ментально звідти не виліз, він залишився там зі всіма порядками та репресіями – це теж відсилка.
Згідно з задумкою, Москва вдягнув маску, коли його внутрішнє уродство почало вилазити назовні, як з Доріаном Греєм. І коли світ почав відкривати очі на те, що вона робить насправді, маска почала тріскатись.
Це прослідковується в останньому коміксі. Москва кидається з ножем на фотографії міст за спиною. Перекреслені міста – окуповані. Ті, фото яких більш покоцані – міста, які обстрілюються. Там мала бути фотографія Маріуполя, але вона повністю розірвана – як символ того, що Росія з ним зробила. І все одно перекреслена.
– Є щось настільки мразотне у цьому створінні, що він нібе каже «я його зруйнував, але я ще й закреслю, щоб показати, що все одно здобув».
Проте у коміксі у Москви залишилась тільки половинка маски. Художниця сподівається, що колись вона повністю звалиться, а люди протруть очі, які були замилені російською культурою.
Запоріжжя – гарячий чоловік з гарячим серцем
За словами черти, гуманізації дуже нестійкі. Характер та зовнішність міст може змінюватись з часом, чим більше ти дізнаєшся про місто та переосмислюєш його.
– Я дуже рада, що я змінила образ Запоріжжю. Його перший образ з депресивним поглядом, фінгалами під очима, цигаркою – мені здається, не дуже. Він ніби прокидається, і вже починає матюкати весь світ, ввечері повертається з заводу – знову матюкає весь світ, і так по колу.
Зараз Запоріжжя – це смаглявий, «гарячий» чоловік з нормальною температурою тіла – 37.5 С. Тому що для нашого міста вже не рідкість 40 градусів влітку.
– До мене влітку приїжджала подруга з Дніпра, і ми пішли гуляти по проспекту о третій годині дня у 40 градусів у тіні. Повернулись всі червоні, згорілі. А я кажу: «Запоріжжя тебе поцілувало, просто дуже радий тебе бачити цей палкий чоловік».
Статурою Запоріжжя – сильний та великий, працює на заводі директором або головою відділу, але при цьому любить робити щось своїми руками. Має темно-червоні очі, кольору вишні. Бо якщо їхати ввечері по новому мосту і дивитись на труби заводів, на них будуть горіти червоні ліхтарики. Це і є очі Запоріжжя.
Художниця хоче відходити від стереотипів при гуманізаціях, але від заводів, каже, все одно нікуди не дінешся – вони є невід’ємною частиною міста. Планує довести, що індустріальний – це не завжди мінус.
– Наприклад, ви знали що «Руслан» – найбільший літак до «Мрії», будувався у Києві та літав на запорізьких двигунах? А «Мрія», зокрема і двигуни, будувалась за принципом «Руслана». У моїй уяві Запоріжжя з Києвом розробляли плани разом, не спали ночами – будували. Але це не має заважати жити: заводи-заводами, а нові фільтри треба ставити.
При цьому Запоріжжя насправді дуже любить природу. І якщо описувати його як запах, то це буде дуб і трави. Я знаю, що у всіх інша асоціація. Але нюхати Запоріжжя треба у правильному місці – на Хортиці!
Цікавий факт про Запоріжжя: він знає німецьку мову – німці-меноніти навчили! Вони багато зробили для міста. Особливо на правому березі: і школу відкрили, і млин.
Художниця прописала і передісторію міста, яка сформувала його характер. Запоріжжя народився у війні. Конкретно у фортеці, яку побудували під російсько-турецької війни. Він ще дитина, а все навколо вже розвал.ється: летить, стріляє, розривається, йому вже кажуть: «Давай! Вставай на воєнні рейси! Будуй!».
– І це класно резонує з філософією Запоріжжя, яку я прописала у проєкті «Сповідь». Це проєкт, у якому місто розповідає від першої особи свою історію. Ключовим етапом сповіді міста – є особиста трагедія, яка змінює світосприйняття героя. Філософія Запоріжжя: «Завжди борюсь до кінця».Я робила цю сповідь, коли нас вкотре обстрілювали. І з цього вийшла думка, що Запоріжжя бореться до кінця – от що б у мене не було – я все поборю.
Мальопис «Літо’18» – улюблена дитину Черти
Ще один проєкт Черти, який створений, щоб закохати вас у Запоріжжя – це мальопис «Літо’18». Він розповідає про життя 17-річного Максима, який змушений переїхати з родиною з романтичного Харкова у, як здається хлопцю, депресивне Запоріжжя, так як батько отримує тут роботу. Хлопець незадоволений тим, що має різко змінювати все своє життя та їхати у невідоме.
– Основна тема – зміна місця проживання. Взагалі сама ідея виникла на хвилі того, що люди виїжджали. Захотілося провести аналогію. Звичайно, цей переїзд у мирний час, не так вже й далеко. Але все одно герой переживає стрес від того, що різко змінюється обстановка. І це може резонувати з долями людей.
У Максима стереотипне уявлення про Запоріжжя. На жаль, як і у багатьох: у людей, які ніколи тут не були, і навіть тих, хто живе тут все життя, проте вважає, що окрім заводів, більше нічого нема.
– Оскільки я так не вважаю, я хочу через Максима і через цей мальопис показати всю нашу красу. У розділі, де він гуляє старим містом і відкриває для себе Запоріжжя з зовсім іншої сторони. У людях, з якими він знайомиться при переїзді. Особливим стане розділ, де вони разом поїдуть на Хортицю та відкриють для себе дуже гарні місця – насправді, одні з моїх улюблених у Запоріжжі.
У мальописа «Літо’18», однозначно, є майбутнє. Зокрема, офіційний спойлер на другу частину, події якої розгортатимуться у 2022 році. Максим стане військовим. Підтвердження цього можна знайти у відео з розмовою з мамою хлопця та міні-коміксі «Максим і Місто».
– «Літо’18» – це моя дитина. Дуже її люблю! Цей мальопис один з перших, які я точно хочу закінчити та видати. Мені вже пропонували видавати по розділам, але я хочу одну товстенну книжку. У мене кожен наступний розділ стає більшим за попередній. То я уявляю якої товщини буде готова робота – і, чесно, мені це так подобається. Я так хочу, щоб вона була така величезна, як том «Ордена Фенікса».
Пін – можливість завжди носити місто з собою
У 2022 році магазин пінів terpinnnya.ua звернувся до Черти з пропозицією розробити благодійну серію пінів з українськими містами. Так народились металеві Херсон, Суми, Маріуполь, Дніпро, Нова Каховка, Кривий Ріг, Мелітополь, Ізюм, Чернігів, Одеса, Запоріжжя, Полтава, Бердянськ, Луганськ, Донецьк, Северодонецьк та Харків. Здебільшого окуповані та прифронтові, чиї мешканці масово виїжджали, кидаючи домівки. Пін – це потреба показати зв’язок з містом, носити його з собою та шукати своїх, де б ти не перебував.
Серія пінів є повністю благодійною:
– Я безкоштовно розроблюю дизайн, terpinnnya.ua виготовляють, а гроші за реалізацією пінів переводять на Збройні Сили. Магазин сам обирає фонди, але завжди є звітність – це дуже важливо.
3 вересня, коли був страшний обстріл Полтави, terpinnnya.ua запропонували відправити піни людям, які скинуть будь-який донат на допомогу постраждалим від ракетного удару. Дуже класна ініціатива! Я була розчулена. Це приємно, що наші піни – те, що я намалювала, може якось допомагати людям.
Наразі вийшли піни тільки з цими 18 містами, проте Черта зізнається, що працює над дизайном нової партії. У планах розробити хоча б всі обласні центри, а взагалі хочеться зробити всі міста України.
Як полюбити своє місто
Через творчість Черта намагається розвіяти стереотипи. Говорить: у Запоріжжі не тільки заводи, а ще Хортиця з неймовірною природою; німецький млин, що колись давав найбільше в імперії хліба; історичний район міста. Пропонує мальописи, міні-комікси, арти, щоб люди читали та дізнавались про міста більше. Розробляє благодійні піни, щоб завжди носили їх з собою. А все, щоб навчити нас любити свої міста.
– Я думаю, для більшості людей рідне місто – найближче. Звичайно, кожна історія особлива. Деякі люди, наприклад, у якомусь місті не були щасливі. Тоді, звичайно, воно не буде асоціюватись з чимось хорошим. Але я притримуюсь того, що саме місто у цьому не винно. Місто – це люди, а вони бувають і хороші, і погані. Найголовніше: не треба звинувачути його у всіх своїх проблемах. Це може бути важко. Бо легше сказати: «Та ну, тут погано, я поїду у інше місто, і там буде краще». Можливо, комусь і в правду буде краще. Але деякі речі не зміняться від того, що ви зміните місце перебування.
Черта вважає, місто нас створило: народило та виростило. Тому треба працювати і над собою, і над містом. Усвідомити, що у демократичній країні ти теж можеш правити та вирішувати – ти маєш це робити. Художниця вірить, що висловлювати свої бажання до влади – не марно, а потрібно. Влада боїться того, що суспільство на них тисне.
– Колись і я хотіла поїхати із Запоріжжя. Потім з повномасштабним вторгненням пройшла шлях усвідомлення того, що моє місто – воно взагалі найпрекрасніше та найулюбленіше. І мені, насправді, дуже допомогло полюбити його саме те, що я Запоріжжя уявляю та сприймаю тепер як людину.
Художниця признається, що у цьому суть гуманізації. Якщо дуже довго розглядати міста як людей, вони у людей і перетворюються. Гуманізація провокує людське ставлення до міста. А як ти будеш ставитись до нього, так воно буде ставитись до тебе. Будеш любити своє місто – воно буде любити у відповідь.
Авторка матеріалу – Наталія ЧАЙКА